Категорія:Слова 2021 року

Ві́ра — психічний (ментальний) стан впевненості в істинності будь-чого, який виникає як наслідок пізнавальної діяльності суб'єкта; хоча деякі схильні трактувати віру як ефективний метод пізнання, що неодноразово піддавалося критиці Віра виникає як сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що сприйняте на віру не потребує більше ніяких доказів.

Похідним словом є довіра — відкриті, позитивні взаємовідносини між людьми, що сприяють сприйманню слів, зобов'язань, обіцянок тощо «на віру». Особливим різновидом віри є релігійна віра. Слово віра іноді вживається як синонім слова релігія у фразах на зразок «ця людина іншої віри». Релігійна віра, в свою чергу, є видом віри в положення певної ідеології, що можна описати терміном соціальна віра, наприклад, «віра в ідеали комунізму», «віра в світле майбутнє». Ще одним значенням слова є міцна впевненість у здійсненні сподівань, як наприклад «віра в перемогу».

Ві́ра — українське жіноче канонічне ім'я. Походить зі старослов'янської мови (Вѣра), де з'явилось як калька з грец. Πίστις, «Пістіс», утвореного від πίστις («віра»)

Сучасні словники

ВІРА 1, и, жін.

1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364); Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя (Леся Українка, I, 1951, 271); У кого віра в правду є, Той всюди переможе (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 76); // у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей, у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281).

2. Те саме, що довір'я. Без міри нема віри (Номис, 1864, № 10614); Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов'язок стежити за Вашими виданнями (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 261); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував жень-шень; — І я, малий, мав цілковиту віру До довгих і кошлатих теревень (Максим Рильський, I, 1956, 174).

Віри не йметься кому — не віриться комусь. І давно вже кохає [Маруся]. А все ще віри мені не йметься (Марко Вовчок, I, 1955, 228); Вірою і правдою служити (догоджати і т. ін.) кому, заст. — з усією відданістю служити і т. ін. комусь. — Треба ..оправдати вибори, вірою і правдою послужити громаді (Панас Мирний, III, 1954, 283); А та [сестра] не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 14); Жити (сидіти) на віру — бути одруженим без офіційного оформлення шлюбу. Він ублагає Настю сидіти з ним на віру... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); Зі своєю ж дружиною Матвій жив на віру, твердо вирішивши, що так йому буде спідручніше: невінчана жінка таки побоїться з кимось скочити через пліт (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 89); [Не] йняти віру [віри] кому, чому — [не] вірити кому-, чому-небудь. — Моя ти любо! мій ти друже! Не ймуть нам віри без христа (Тарас Шевченко, II, 1953, 345); Шпаки, я знаю, брешуть дуже, А дурні їм і віру ймуть (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 75); Приймати (прийняти) на віру — вірити в що-небудь без доказів. Дивись, радій; Та не приймай на віру, Що вже кінець мандрівці і журбі (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 14); Продавати (продати) на віру, рідко — продавати в кредит, з оплатою пізніше.

3. рел. Визнання існування бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного. Тут довелося зачепити питання і про бога і про чорта, про віру в першого і про всякі мудрощі другого (Панас Мирний, V, 1955, 406); У похоронному інвентарі.. знаходять різноманітні амулети, пов'язані з вірою в їх захисну силу (Археологія, VIII, 1953, 72); // Те або інше релігійне вчення, віровизнання. — Котилися І наші козачі Дурні голови, за правду, За віру христову (Тарас Шевченко, II, 1953, 26); Народ галицький зовсім не такий вже сфанатизований до унії чи до якої іншої форми віри (не кажу до самої віри), як то хочеться представити попам (Леся Українка, V, 1951, 36).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 679.

Сутність терміна

Відомості про віру в людському суспільстві існують у вигляді тих чи інших віровчень (релігій, світоглядів, ідеологій, концепцій)[джерело?]. З позицій теорій, які ототожнюють буття (суще) та істину, віра — це один із способів засвідчення буття, а отже істини[джерело?]. Віра в багатьох випадках протиставляється знанню, яке базується на всебічному вивченні та поясненні проявів буття[джерело?].

Віра — у широкому сенсі це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного[джерело?]. У вужчому сенсі, однак, віра — це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри[джерело?]. Оскільки така згода інтелекту позбавлена підґрунтя власних доказів істинності, тому вимагається втручання волі, щоб присилувати розум до згоди[джерело?]. Таке втручання волі не є, однак, довільним, але спирається на знання про компетентність свідка чи того, що свідок є вартим довіри

Віра як поняття

Філософські погляди

У філософії вивчення поняття віри входить до проблематики епістемології. Зокрема, досліджується відношення понять знання, істина та віра, де знання визначається як «підтверджена істинна віра». Поняття віра займає значне місце в філософії прагматизм

Філософський словник Шинкарука при визначенні віри акцентує її соціальний аспект: означаючи її як «форму і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей і ідеалів суспільного життя, коли вони не будучи даними власним практичним чи пізнавальним досвідом, приймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності, сущого і належного, засіб освоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього». Таке означення оминає значення віри в істинність чи хибність того чи іншого твердження, а саме така віра в першу чергу цікавить західну епістемологію, яка намагається збагнути за яких умов істинна віра стає знанням.

Релігійні погляди

Релігійна віра має в якості своєї особливості віру в реальність і самостійне існування надприродного. Предмет віри релігійного індивіда об'єктивується: людина переконана в тому, що об'єктом її віри є не думка або поняття про божество, а саме божество— надприродне як реально існуюче. На практиці це є віра у святих, пророків, вчителів, священнослужителів, у можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстівШаблон:Fact. У богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність. Релігія може перебачати віру в багатьох богів — політеїзм (наприклад, синто), або в одного — монотеїзм (наприклад, християнство)Шаблон:Fact.

Таке означення не відповідає тлумаченням слова віри в Торі, в КораніШаблон:Fact. Не може бути узагальнено цим визначеннямШаблон:Fact.

З точки зору трактування Біблії віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв того, що реальне, хоча й невидиме (Євреїв11:1). На відміну від загальновизнаного погляду, Біблія говорить, що віра полягає не у фанатичному сприйнятті фантастичних явищ, а в міцному переконанні у реальних фактах. Це значить бути певним у тому, на що сподіваєшся, знати, що щось є дійсне, навіть якщо ми не можемо бачити його. Правдива віра — це не легковірність, тобто готовність повірити в щось без переконливих доказів або тільки тому, що хочеться в те вірити. Справжня віра вимагає ґрунтовних знань, знайомства з доказами, а також щиросердого цінування того, на що вказують ті докази.

Віра як патологія

Американська психологічна асоціація прийшла до висновку, що екзальтована віра є патологією (хворобою)«Психологи пришли к выводу, что вера в Бога — это заболевание» . Це є важливим для розуміння крім віри і знання про Бога, а також знання Самого Бога. Екзальтована та фанатична віра є причиною терористичних актів з політичною метою під прикриттям релігії.

Окремі, як правило нестійкі політичні режими активно пропагують та експлуатують віру у «світле завтра» як складову системи підкорення населення країни або окремих соціальних груп.

Відомі носійки імені

• [Святі Софія, Віра, Надія та Любов|Свята Віра]] (;— християнська мучениця ІІ ст.
• Віра Василівна Холодна (1893—1919);— російська кіноакторка українського походження
• Вера Чепмен (1898—1996);— англійська письменниця, засновниця Толкінського товариства
• Віра Вовк (Віра Остапівна Селянська, нар. 1926);— бразильсько-українська письменниця
• Віра (Фейт Елізабет) Річ (1936—2009);— англійська поетка й перекладачка, перекладала українських авторів
• Вера фон Лендорф (Верушка) (нар. 1939);— німецька модель і акторка
• Віра Фарміґа (нар. 1973);— американська кіноакторка українського походження
• Вера Йорданова (нар. 1975);— фінська модель болгарського походження
• Віра Брежнева (Віра Вікторівна Галушка, нар. 1982);— українська співачка й акторка, колишня солістка гурту ВІА Гра

Міфологія

Філософсько-релігійні погляди Платона і Аристотеля

Західноєвропейська дохристиянська світоглядна парадигма представлена давньогрецькою філософією. Раціональність у пошуках граничних основ буття й синтезу єдиного та множинного, а також об’єктивно-понятійний спосіб рішення багатьох інших онтологічних, гносеологічних, антропологічних, етичних проблем, розробка індуктивно-дедуктивного методу пізнання та системи категорій, тобто, вихід на теоретичний рівень мислення – далеко не повна характеристика здобутків грецьких мислителів. Проте Віра, Надія та Любов як духовно-практичні феномени залишались актуальними для античної філософії на різних етапах її існування, включно із періодом формування та розвитку рефлексивних теоретичних систем.

Саме завдяки згаданим рисам давньогрецького теоретико-рефлексивного типу мислення ці поза теоретичні феномени отримали розвинуті когнітивні дефініції, втілилися у детальну класифікацію основних їх типів. Особливо велика увага тут приділялась Любові. Відповідно до цього, є пристрасна закоханість – «ерос». В ній самовідданість поєднується з жагою володіння улюбленою істотою, або якимось об'єктом духовності, схиляння перед ними. «Агапе» – це милосердна, жертовна любов до «ближніх». Існує також «філія» – любов-дружба, приязнь, що реалізуються між людьми, внаслідок їх особистого вибору. «Сторге» – це любов-прихильність, особливо важлива для сім'ї, родинних стосунків. В подальшому виникали й інші класифікації, хоча все багатство та розмаїття смислів одних тільки зазначених понять у їх повноті нам ще й досі нелегко вичерпно осягнути.

Представники класичної доби, зокрема, Платон та Аристотель, приділяли увагу й іншим елементам тріади. Дефініції їх як понять Платон подає в багатьох працях («Георгій», «Тимей», «Бенкет» та інших). При цьому наголошується на відмінностях мислення та почуттів. У душі, на думку філософа, на вищому ступені перебуває розум, на другому – розсудок, на третьому знаходиться індивідуально-суб'єктна за своєю суттю віра, останнє місце займає уподібнення. Розсудок та розум належать мисленню, умоглядній сфері, а Віра й уподібнення – чуттєвій. Мислення відбиває сутність, Віра – це тільки становлення .

Віра може бути істинною або хибною. Істинна Віра – це «правильне сприйняття речей такими, якими вони уявляються самій людині» . Надія, за Платоном, – це думка відносно майбутнього, «чекання блага». Хоча вона може спокушати і в наступному не виконуватись, ми протягом усього життя сповнені втішних надій, особливо, коли не знаємо за собою несправедливих вчинків.

Любов, за Платоном, живе в усій природі, в усьому сущому. У людини вона постає як жага первісної цілісності (андрогінності) та безсмертя, прагнення до блага й красоти, до «насолоди прекрасним». Хоча любов перш за все пов’язана з особистою думкою, вона спрямована не на себе та характеризується відданістю, самозреченням, готовністю вмерти за іншого. Розгляд цього феномену Платон починає з опису конкретних зовнішніх ознак і через узагальнення доходить до виявлення його сутності. Любов розглядається ним у розвитку, як сходження від нижчого до вищого, від фізичного ваблення до одухотворення. На достатньо високому рівні в цьому почутті земне та небесне, тілесне та духовне поєднуються з розумінням спільної суті в окремих прекрасних формах, але кінцевою метою є ідеальна любов, що втілена в чисте, духовне осягнення абсолютних Блага та Красоти. Цікаво, що платонічна любов з її містичним сходженням, має певну аналогію до шляху «бхакті» в індійській традиції.

На відміну від Платона, Аристотель розглядає ці поняття в іншому ракурсі. На думку філософа, з усіх живих істот тільки людині властива віра. Як і Платон, він пов'язує її з особистою думкою людини. Віра супроводжується переконанням, яке, хоча і має розумну основу, може бути або адекватним, або хибним. Надія ж спрямована на майбутнє. Вона вільна від страждань і надає людині, як і надія, задоволення, незалежно від можливостей її втілення . Любов за Аристотелем має онтологічний та етичний сенс. Любов як природна складова людських стосунків належить до пристрасної частини душі. Якщо вона не підкоряється розуму, устоям культури, то веде до розбещеності, до надлишків у задоволеннях, або до страждань від їх недостатності. Тому людині необхідно бути розважливою, дотримуватися міри та «золотої середини» між крайнощами.

Цікаві факти

• Святі Віра, Надія і Любов вважаються загальнохристиянськими святими і відповідно, їхні імена мають записуватися у формі, прийнятій у тій чи іншій мові. Проте, у Вікіпедії цього правила часто не додержуються. Так, в Іспанській Вікіпедії можна натрапити на такі імена, як «Santa Liubov» і «Santa Nadejda», у Французькій — на «Véra» і «Nadège», в Англійській — на «Saint Vera», «Saint Nadejda», «Saint Liubov» (що є абсурдним — так само, як в українському тексті, наприклад, ім'я Івана Хрестителя передали як «Джон Баптіст», а пророка Іллі — як «пророк Елайджа»). Окрім того, у французькій Вікіпедії можна спостерегти змішення російського імені Вера зі західноєвропейським Véra — латинського походження.

Ілюстрації

Джерела

• Віра // Шаблон:ФЕС (С.?)
• J.Grooten; G. Jo Steenbergen. New Encyclopaedia of Philosophy. New York: Philosophical Library. LCCN 62-15052 (С.?)
• Віра Онлайн-бібліотека Товариства "Вартова Башта"

Посилання

• Віра ЕСУ, 2005
• Віра // Шаблон:УМЕ2
• Шаблон:УМЕ2
• Віра академічний тлумачний словник української мови
• Легковірність // Шаблон:УМЕ6
• Шаблон:ЄСФ1
• Naomi Schaefer Riley. The God Profusion // The Wall Street Journal, 3.01.2016 (укр. переклад — Наомі Шефер Райлі "Божа марнотратність")
• Набожність Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І. Франка, 2014. – 416с. ISBN 978-966-485-156-2

Див. також

https://www.youtube.com/watch?v=psiCWPdgft8