Зав’язок

За́в’язок, -вку, м. Почка растенія. Вх. Пч. І. 14.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗА́В'ЯЗОК, зку, чол.

1. Те саме, що зав'язь. Маленька фіалка мала два пуп'янки і молодий зав'язок насіння (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 85). У зав'язку — на самому початку. Всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав'язку, і з малого Мирона вийде кепський господар (Іван Франко, I, 1955, 236).

2. перен., чого. Початок, основа чого-небудь. Се буде зав'язком нашої кореспонденції (Василь Стефаник, III, 1954, 25). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 64.

ЗА́В'ЯЗЬ, і, жін.

1. Нижня здута частина маточки в квітці, в якій після запилення насінних зачатків утворюється плід. В ураженому [сажкою] колосі [пшениці] руйнуються всі частини — зав'язь, луски, остюки; зберігається лише стрижень (Захист рослин.., 1952, 281); Дощ пройшов хазяйським кроком, — Сад в росі купається, Кожна зав'язь життєдайним Соком Наливається! (Іван Нехода, Чудесний сад, 1962, 75).

♦ Іти (входити і т. ін.) у зав'язь — зав'язувати плоди. Баштан у тій порі входив у зав'язь, і сивувата огудина тільки вкривала землю (Літературна Україна, 22.X 1965, 2).

2. збірн. Маленькі, недостиглі плоди. Скрізь висіла рясна зав'язь яблунь і груш (Яків Качура, Вибр., 1953, 243); Нахилились вибуялі трави, соковитою зав'яззю рясніють сади (Радянська Україна, 9.VI 1957, 1). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 65.

Ілюстрації