Границя

Границя, -ці, ж. 1) = Гряниця. «Куди, синку, виїзжаєш?» За границю по дівицю. Чуб. ІІІ. 464. 2) Исландскій мохъ, Cetraria islandica L. Вх. Зн. 12. Ум. Граничка. Вх. Лем. 405.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГРАНИ́ЦЯ, і, жін.

1. розм. Лінія, що розділяє які-небудь території; смуга поділу. Треба користати в спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш не визначаться границі заражених виноградників (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210); Сухопутна границя між Європою і Азією умовна (Фізична географія., 6, 1957, 7);
// Лінія, яка відділяє територію одної держави від території іншої або води суміжних держав; кордон. Через російську границю переїхали ми без клопоту (Іван Франко, IV, 1950, 369); Аж як переїхали границю з Галичини до Румунії, як почув, що тут люди інакше говорять, так що їх нічого не розуміти, тоді стратив надію дістатися коли додому і заплакав собі сердечно (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 16).
// За границю — в іншу державу, за межі своєї держави. Не знаю, як в Англію, але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь (Леся Українка, V, 1956, 138).

2. перев. мн., перен. Допустима норма, межа. Вони [Лессінг і Бєлінський] бачили, що розлад між інтелігенцією і життям дійшов крайніх границь і далі йти не може (Іван Франко, XVI, 1955, 47); З її чоловіком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно, не договорились (Леся Українка, V, 1956, 418); Низька границя міцності обмежує ширше використання. алюмінію (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 45).

Ілюстрації