Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут філології

Коцюба

Словник української мови

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КОЦЮБА́, и, жін. 1. Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга. — В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (Нечуй-Левицький, II, 1956, 290); Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу (Іван Франко, III, 1950, 280); Дружина коцюбою з печі вигрібає присок (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 678). ♦ Бий його (тебе і т. ін.) коцюба! див. бити; Ні богові свічка, ні чортові коцюба див. бог; Носа (носочка) й коцюбою не дістати (не дістанеш) — дуже чванливий, гордий. Вона.. чванькувата — носочка й коцюбою не дістати (Марко Вовчок, VI, 1956, 293). 2. техн. Довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розтопленої сталі, чавуну в печі. Він же [сталевар] бере коцюбу у руки, Знову стає при вогні (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 40); З молотками й коцюбами здружені, зміни йдуть до печей (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 9). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 314.

держак залізного прута з розплесканим загнутим кінцем для перемішування палива, прочищення колосників в печі й вигрібання з неї жару, попелу.

Словник синонімів Караванського КОЧЕРГА коцюба; кочережка; мн. КОЧЕРГИ, (місце на кочерги) кочережник.

English-Ukrainian DICTIONARY 1. коцюба poker 2. коцюба rabble 3. коцюба rake