Їдець

Їде́ць, -дця́, м. Ѣдокъ. Рудч. Ск. І. 2. ЇДЕ́ЦЬ, їдця, чол.

1. Той, хто їсть. Це було кафе «вищого» світу.. Морозиво найкращого гатунку.. на блискучих тацях у зручних руках кельнерів носилося над головами їдців (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 393); // перев. з означ., розм. Той, хто любить добре поїсти. — А мені небагато треба поживку: їдець з мене кат зна який (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 286); Дорош переказав, що він буде старатися, але що з нього поганий їдець (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 156).

2. Особа як одиниця при розподілі, при витрачанні харчових продуктів. Ми хуторяни-діти У мріях без кінця, Ділили сад, і квіти, І поле на їдця (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 159); // Член сім'ї, що харчується разом з іншими її членами. А їдців вистачало: окрім дітей, і сам батько, старий Мороз, років зо три до смерті не працював уже ніде, усе хворів (Андрій Головко, II, 1957, 440); Вона, Марійка, почула своє дитя саме в той день, коли в селі знову заговорили про землю.. Тому і просьбою, і грозьбою благала і їла Івана, щоб він вписав у списки чотирьох їдців (Михайло Стельмах, II, 1962, 20).

Сучасні словники

https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%97%D0%B4%D0%B5%D1%86%D1%8C

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 59.