Владика

Владика, -ки, м. 1) Владыка. К. МХ. 10. Своя рука владика. Чуб. І. 258. І не верстовії, а вольнії, широкії скрізь шляхи святії простелються і не знайдуть шляхів тих владики. А раби тими шляхами позіходяться докупи. Шевч. 629. 2) Архіерей, владыка. Борода як у владики, а сумління як у шибеника. Ном. № 180.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) http://sum.in.ua/s/vladyka

ВЛАДИ́КА, и, чол., ц.-с.

1. уроч. Те саме, що володар 2. Оживуть степи, озера, І не верствовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться; і не найдуть Шляхів тих владики (Тарас Шевченко, II, 1953, 292); [Микита:] Чим він людей отак причарував, Владика Русі, мудрий Ярослав... (Іван Кочерга, III, 1956, 27).

♦ Своя рука — владика: а) про можливість чинити, вирішувати справи, розпоряджатися кимось; чимось на свій розсуд. — Пани вами, люди добрі, й так довго правили... поправитесь ще самі! Все-таки своя рука — владика (Панас Мирний, II, 1954, 268); Кожен наливав від щирості свого серця, власною рукою, а хто не знає, що своя рука — владика? (Іван Кочерга, Вибр., 1953, 289); б) про необмежене свавілля.

2. Архієрей, митрополит. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, — і заборонив (Марко Вовчок, I, 1955, 9); Носили темні до владики гуси, кури та індики (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 385). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 701.