Зочити
Зочити, -чу, -чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Те саме, що побачити. — Скоро лиш його я зочив, То й до нього я прискочив (Іван Франко, XII, 1953, 55); — А це що? гармата? — скрикнув жвавий Константин, зочивши.. заржавілу гармату (Агатангел Кримський, А. Лаговський, І—II, 1905, 109).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Зочити, -чу, -чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ЗО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Те саме, що поба́чити. — Скоро лиш його я зочив, То й до нього я прискочив (Фр., XII, 1953, 55); — А це що? гармата? — скрикнув жвавий Константин, зочивши.. заржавілу гармату (Крим., А. Лаговський, І — II, 1905, 109).
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
ЗОЧИТИ, -чу, -чиш, док., перех., рідко. 1) глянути, дивитися, бачити.
2) те саме, що поба́чити
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Зір — відчуття (сенсо́рне відчуття), що дозволяє сприймати світло; колір та зовнішню структуру навколишнього світу у вигляді зображення або картини. У тварин і людини органами зору є очі; втім зорова картина є також продуктом обробки первинної зорової інформації мозком.
