Зочити
Зочити, -чу, -чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
Зміст
[сховати]Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Те саме, що побачити. — Скоро лиш його я зочив, То й до нього я прискочив (Іван Франко, XII, 1953, 55); — А це що? гармата? — скрикнув жвавий Константин, зочивши.. заржавілу гармату (Агатангел Кримський, А. Лаговський, І—II, 1905, 109).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Зочити, -чу, -чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ЗО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Те саме, що поба́чити. — Скоро лиш його я зочив, То й до нього я прискочив (Фр., XII, 1953, 55); — А це що? гармата? — скрикнув жвавий Константин, зочивши.. заржавілу гармату (Крим., А. Лаговський, І — II, 1905, 109).
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
ЗОЧИТИ, -чу, -чиш, док., перех., рідко. 1) глянути, дивитися, бачити.
2) те саме, що поба́чити
Ілюстрації
![]() |
![]() |
![]() |
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Зір — відчуття (сенсо́рне відчуття), що дозволяє сприймати світло; колір та зовнішню структуру навколишнього світу у вигляді зображення або картини. У тварин і людини органами зору є очі; втім зорова картина є також продуктом обробки первинної зорової інформації мозком.