Віртуальний музей/Київ
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Київський період життя Бориса Грінченка (1902 – 1909 рр.) пов'язаний насамперед із роботою над Словником. На початку літа 1902 року Грінченки оселилися на вул. Паньківській, 8(фото будинку). Ця частина Києва - Володимирська вулиця з прилеглою Паньківщиною, - завдячуючи університету св. Володимира і розташованим на ній гімназіям, вважалася районом інтелігенції.
Історія Словника, що приніс Б. Грінченкові найбільше слави, тривала довго. Над Словником ще в 60-х рр ХІХ ст. розпочав роботу П. Куліш. Літ, мабуть, із тридцять над ним працювали київські гуртки та громадки, особливо студентські, київські літератори та вчені. Мабуть, на кінець ХІХ ст. важко було б назвати того з українських діячів, хто б не зробив внеску у формування картотеки. Зрештою на поч. ХХ ст. редколегія «Киевская старина» оголосила про те, що додатком до часопису буде виходити український словник. Але скоро стало зрозуміло, що виконати роботу з укладання Словника зможе тільки самовіддана в праці, патріотична й сильна особистість. Таким єдиним працівником і був Б. Грінченко. Редакція поставила перед письменником дуже жорсткі умови: словник мав бути закінченим до 1 листопада 1904 року і виставлений на академічний конкурс. При цьому Б. Грінченкові дали всього 49 тис. слів («А це мізерія перед справжніми скарбами нашої мови!»).
Часу було так мало, що останні півтора роки Борисові й Марії «доводилося сидіти над ним 10-11 год. щоденно». Грінченки покинули не тільки всяку роботу, а й читання та листування. Письменника не зупиняла відмова редакції виділити додаткові кошти на виписування слів. Цю роботу, доки він редагував, безкоштовно робила Марія Загірня. Словник – пам'ятка наукового подвигу Б. Грінченка та його дружини. Вони за короткий термін виконали роботу, яку чи й змогла б здійснити ціла наукова установа.
У 1906 році Словник було відзначено другою премією М. Костомарова.
Київський період Б. Грінченка ознаменований також активізацією його громадської роботи, пов’язаної із товариством «Просвіта» та організацією української преси. У 1905 р. ним заснована газета «Громадська Думка», яку 1906 р. заборонили, а самого Б. Грінченка заарештували. Після закриття газети з 1906 р. налагоджено випуск «Ради» та літературно-громадського журналу «Нова Громада» (1906 р.). У фондах Музею зберігається річний комплект журналу.
1907 р. над «Просвітою» нависла загроза закриття. Б. Грінченка було знову заарештовано. Його сусідами по камері була Леся Українка з сестрою Ольгою. У Либідському жандармському участку потрапив у камеру, в якій сиділа раніше донька Настя: зрозумів це, знайшовши її напис на стіні.
1908 рік – рік страшних випробувань для Б. Грінченка. Марії зробили складну операцію, Настю, в якої ледь душа трималася в тілі, під вікнами квартири вартували жандарми. 1 жовтня 1908 р. 23-річна Настя померла. У лютому 1909 р. помер і її крихітний син Воля. Цього ж року померла і мати письменника, яку він дуже любив. Титанічна робота без вихідних і відпусток, пережите горе спровокували в Грінченка вибух пригаслого туберкульозу. Лікування в Будаївці (Боярці) не допомогло.
У серпні 1909 року Грінченко склав заповіт (духівницю). Все своє майно Грінченко заповідав товариству «Просвіта». На кошти від видань творів і поставлених спектаклів «Просвіта» повинна була збудувати (в Києві чи в селі) українську школу імені Володимира Грінченка, а також підтримувати в порядку могили «дочки моєї Анастасії Борисівни Грінченко і її сина, мого внука Володимира Грінченка». Бібліотека мала б зберігатися як єдиний фонд і не змішуватися із загальною бібліотекою «Просвіти». На жаль, волі письменника не виконали.
У вересні 1909 року Борис із вірною супутницею Марією виїхав на лікування в Італію. «Може, пишна блакить / І широкеє море / Зможуть болі втишить, / Вколисать моє горе….», – написав перед поїздкою. Виїжджав за здоров’ям, за теплом, а виявилося – у вічність…
Фото
 |
 | |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
