Куйовдитися

Куйо́вдитися, -джуся, -дишся, гл. 1) Всклокочиваться. 2) Возиться, рыться. Як слід свині, в гної куйовдилася. Гліб.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Ставати, бути кошлатим (у 1 знач.) (про волосся). Міцно зашнурувала [Тонн] тапочки, підв'язала стрічкою кучері, щоб не куйовдились на вітрі (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 14); Він нахмурився тими місцями, де в людей ростуть брови, а в нього куйовдився легкий пух (Юрій Смолич, V, 1959, 14).

2. розм. Порпатися, ритися. Бувало, смерклося, — то ми і до хропка, Тепер.. Він тільки збитень смокче, Куйовдиться, не їсть і спать не хоче (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 146); В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла [Свиня] Між квітами пориться (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 148).

3. фам., рідко. Те саме, що поратися. Вона ще чогось там куйовдилась коло печі, щось наказувала Іваньці, коли двері відчинились і на порозі з'явились чоловіки (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 33); Ніби чорти в пеклі, куйовдилися в диму палаючих гамазеїв козаки (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 147).

4. фам., рідко. Те саме, що вовтузитися. Аж до світу куйовдилася перезва на.. вулиці (Борис Грінченко, II, 1963, 275); — Годі вам там куйовдитись, — окликнув своїх закоханих, — Пора за роботу (Олесь Гончар, II, 1959, 369).

5. перен., рідко. Те саме, що вихоритися 1. * Образно. Думки [Чіпки] помутилися, куйовдились у голові без порядку, як завірюха зимою... (Панас Мирний, II, 1954, 65).

Ілюстрації