Відмінності між версіями «Господь»

Поточна версія на 18:26, 6 грудня 2013

Словник Бориса Грінченка

Господь, Господа, м. Богъ, Господь. Прихиляйся, дівчинонько, а до Господа Бога. Мет. 106. Господи, помилуй, або дай що! Ном. Хай Господь милує. Боже сохрани! Ном. № 5138. Так їй схотілось пить, що Господи! — сильно захотѣлось пить. Рудч. Ск. II. 57. Ум. Господенько, господонько. Ей, змилуйся, Господеньку! Чуб. І. 156. Крий, Господоньку! Гн. II. 68.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГОСПОДЬ, господа, чол.

Одна з назв бога у християн. Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе господь кара, Карає тяжко? (Тарас Шевченко, II, 1953, 327); // у знач. виг. [о] господи — уживається для вираження подиву, нетерпіння, досади. — Нащо то одному чоловікові так багато хліба? Господи! Чи вже ж він поїсть оце все? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 184); Господи, як не хочеться лишати нагрітого місця, як тяжко розлучатись з солодким ранішнім сном! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 21).

♦ Господь [його] з нас, заст. — те саме, що Бог [його] знає (див. бог). — За що його взяли, що зробила мала дитина — господь його знає (Панас Мирний, I, 1954, 277); Господь з тобою (з ним, з вами і т. ін.), заст. — те саме, що Бог з тобою (з вами, з ним і т. ін.) (див. бог). — Господь із вами, — жахнулась Маланка. — Мій так само був на гуральні, як і ваш (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 99); І де в господа, заст. — уживається при вираженні здивування. 1 де ті в господа взялися Усякі штучнії їства? (Тарас Шевченко, II, 1953, 107); Може б (хоч би) господь послав, заст. — уживається для вираження сподівання на що-небудь. Може б нам господь послав талап та добрий урожай на полі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189); — Хоч би господь дощику післав! — чую я початок розмови (Леся Українка, III, 1952, 476); Не дай (не доведи) господи, заст. — те саме, що Не дай боже (див. давати). [Олімпіада Іванівна:] О, що ви, не дай господи! (Леся Українка, II, 1951, 66); — Та й погані тут села! Не доведи господи жить в такому селі! — казали бурлаки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 218); Прости господи (у знач. вставн. сл.), заст. — указує на різкість висловлювання, судження і т. ін. — Якби вмер, прости господи, краще б було (Андрій Головко, II, 1957, 148); Слава господові; Слава тобі господи, заст. — те саме, що Слава богові (богу) (див. бог). Я радію: — Слава господові, що і в нас, як і в людей, благодатно! (Марко Вовчок, I, 1955, 4); — Слава тобі господи, й ти вже немалий... Другі твоїх літ дітей мають... (Панас Мирний, II, 1954, 67); Хай господь милує, заст. — уживається у знач. заперечення, небажаності чого-небудь. — Хай господь милує, щоб я його [дитя] впустила! — жахається Марина й знов щебече (Панас Мирний, IV, 1955, 232); Чи далеко господь несе кого?, заст. — куди йде хто? Їде чорноморець. От, спинивши його, й питаю, чи давно з коша і чи далеко господь несе? (Тарас Шевченко, VI, 1957, 82); Як дасть (пошле) господь, заст. — уживається для вираження сподівання на здійснення чого-небудь. Як дасть господь милосердний, приїду сам на Січ (Тарас Шевченко, VI, 1957, 130).

Орфографічний словник української мови

Госпо́дь - іменник чоловічого роду, істота.

Словник синонімів

ГОСПОДЬ(див. БОГ) - Господь-Бог, Отець <Цар, Владика> Небесний, Цар Всесвітній, Бог-отець, Пан-Біг, Владика Неба і Землі, Творець, Світотворець, Сотворитель, Вседержитель, як ім. Усевишній, Всеблагий; анал. Аллах, Єгова; (з малої букви) божество, кумир; (хто) володар <дум>, авторитет; мн. БОГИ, образи, ікони.

Українсько-російський словник

ГОСПОДЬ(род. Господа) - слава тобі, Господи — слава тебе, Господи

Фразеологічний словник української мови

ГОСПОДЬ

• бог (Госпо́дь) зна що таке́. Невідомо що; щось неймовірне. — Маша! Прошу тебе звернути увагу вчительки нашої на те, як балакають наші діти!.. Се Бог зна що таке… се ні на що не схоже… (М. Коцюбинський).
• бог (Госпо́дь) ми́лував / поми́лував кого і без додатка. Кому-небудь пощастило уникнути чогось неприємного, небажаного; все обійшлося. — Ти оглух?..— Та поки Бог милував (М. Стельмах); — А ви вже були поранені? — спитала Варвара. — Ні, Бог милував (Л. Первомайський); — Чи на батька теж розбійники нападали, мамо? — спитав менший брат. — Ні, моя дитино, ні, Господь милував (Марко Вовчок); І досі страшно, як згадаю, Хотів палати запалить Або себе занапастить, Та Бог помилував… (Т. Шевченко).
• гніви́ти Бо́га (Го́спода). Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. — Не добрий він тобі судився, тебе їм (ним) Бог скарав.— Мамо, не гнівіть Бога, се все вже Бога гнівите! — мене дорікає дочка моя (Марко Вовчок); Не гніви, Григорію, Господа,— почувся знову батюшчин голос.— Молися краще й уповай на милість його (В. Шевчук).
• Госпо́дь (хто, святи́й і т. ін.) (його́) розбере́ що і без додатка. Ніхто не знає, не можна зрозуміти чого-небудь; невідомо, незрозуміло. Хто там правий, а хто винуватий — Господь його розбере (Панас Мирний); Господь розбере, що воно там робиться (З газети); А врешті, хто його розбере тепер, куди ми посуваємось, коли більшість наших людей і сама того не знає, а так якось бреде навмання (Леся Українка).
• дай Бо́же (Бог, Го́споди), вставн. словоспол. 1. що. Уживається для вираження побажання кому-небудь чогось доброго. В тому гаю два Голуби були І як брати милесенько жили — Дай Боже так і людям жити (Л. Глібов); — Дай Боже щастя вашим діточкам! — хрипить старик (Ю. Смолич); — Прощай, друже! Дай Господи, щоб мали силу чесно й сміливо сповнити свій довг (обов’язок) .. — Дай Боже! (М. Коцюбинський). 2. Уживається для вираження схвальної оцінки кого-, чого-небудь щодо розміру, кількості, якості, ступеня вияву і т. ін. У старого Лук’яна Хомутенка сімеєчка дай Боже: він з жінкою та восьмеро дітей (Григорій Тютюнник); — Те, що Оксана Кульбачка посадила,— росте дай Бог! Ось у кого нам треба вчитись… (О. Гончар). пода́й Бо́же (Го́споди). — Що ж? Ви жених такий, що подай Господи! (О. Маковей).
• дя́кувати Бо́гові (Богу, Го́сподові, Го́сподеві), вставн. словоспол. Уживається для вираження заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. (Пріська:) Ось годі, дочко, себе неволити, та давай трохи спочиньмо. Що це ми — найнялися..? У нас, дякувати Богові, пригінчих немає (С. Васильченко); (Груїчева:) А що, хіба вона (Любочка) слаба? (Олімпіада Іванівна:) Та ні, Богу дякувати (Леся Українка); — Годі побиватись, дочко, — каже старий свекор, — дякувати Господові, втихла (дитина) (Марко Вовчок).
• крий Бо́же (Го́споди, Ма́тір Бо́жа, Ма́ти Бо́жа і т. ін.). Уживається для вираження застереження від чого-небудь лихого, поганого, небажаного. Замфір сидів і думав .. про жінку слабу, про діток дрібних, що, крий Боже, посиротіють ще... (М. Коцюбинський); Мати бачила, що з сином щось коїться незвичайне, і допитувалася, чи не вкрав він чого, крий Боже (Григорій Тютюнник); У Петра Степановича — сини, у Василя Семеновича — дочки... Та ба! Така ворожнеча піднялася... крий Господи! (Панас Мирний).
• не дай Бо́же (Бог, Го́споди, Ма́ти Бо́жа) чого і без додатка, вставн. словоспол. Уживається для вираження бажання уникнути чого-небудь небажаного, застерегтися від чогось. Не дай Боже вмирати під тином (Укр.. присл..); — Тихше,— просить співрозмовників господарка,— він (фашистський офіцер) по-нашому насобачився, не дай Бог, підслухає (Ю. Яновський); Треба людей попитати, чи не лиха, чи робоча Соломія. Не дай Господи, як ще буде сердита, лінива та лиха (І. Нечуй-Левицький); Взяв він та й женився вдруге .. Випало йому на долю таке щастя, що й не дай Мати Божа хрещеному чоловікові (Г. Хоткевич).
• не доведи́ (не приведи́) Го́споди (Бо́же, Бог, Госпо́дь). Уживається для вираження небажання чогось, застереження від чогось або жалю з приводу чого-небудь. “Що за історія? — думаю.— Невже вбив? Та стріляв же, здається, по дровах .. А як, не доведи Господи, вбив?” — аж у серці похолонуло (Г. Хоткевич); — Не доведи Боже, коли б усі були такі, як отой Грицько: поїли б, здається, одне одного (Панас Мирний); — Як оце вип’є (чоловік), то й не приведи Господи… Хоч тікай на край світа (М. Коцюбинський).
• трима́ти (Го́спода) Бо́га за бо́роду. Досягти чогось особливого, надзвичайного, вимріяного. — Друга операція — також апендицит. Коли я приступив до неї, настрій у мене був, немовби я самого Господа Бога за бороду тримаю: усе мені дурниця (Ю. Шовкопляс); // Використовувати слушну нагоду; не втратити якоїсь можливості. — А вас викликає ректор.— Ректор? Не знаєте чого? — розгубився Богдан.— Або в найгіршу діру почнуть агітувати, або високо підскочиш,— пояснив Іван.— Коли високо, то тримай Бога за бороду (М. Стельмах).

Ілюстрації

Медіа

Біблійне розуміння й визначення Господь Бога

Християнство стверджує, що єдиним правдивим визначенням Бога є біблійне визначення, та посилаються на Святе Письмо для з'ясування найістотніших ознак Бога, Його властивостей, атрибутів та діяльності.

Важливимим проривом у християнстві стало вчення про Св. Трійцю, про те, що Бог — єдиний, але люди можуть його бачити і сприймати у вигляді різних проявів (іпостасей) у матеріальному(видимому) і духовному (невидимому) світі, серед яких найважливіші Бог-Отець (Господь і Володар Всесвіту), Бог-Син (Істина-Софія, Любов і Знання-Слово, які воплотилися в Ісусі Христі) і Бог-Дух Святий. Завдання кожної людини вірити і розуміти, що за всіма проявами дійсності є лише один Бог.

Іоанн Дамаскін для розуміння вчення про прояви (іпостасі) наводить порівняння з Сонцем, яке є сонцем; яке людина бачить як світло і яке людина сприймає як тепло.

В християнстві твердиться, що людські органи чуття не можуть повністю й абсолютно збагнути Самого Бога, есхатологічних правд та майбутнього, потойбічного, вічного життя. Цю неспроможність і природоневідповідність людського розуму повністю охопити трансцендентність Бога та Його діл апостол Павло ствердив такими словами: «Чого око не бачило, і ухо не чуло, і що на серце людині не впало, — те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Коринтян 2:9). Тому вже з глибокої давнини Божі мужі уподібнювали Бога до людини, приписували Йому фізичні та психічні ознаки, властиві людям, і на основі аналогії, схожості або порівняння пояснювали Божу природу, Його діяльність, властивості й атрибути. Представлення Бога в образі людини, в уособленні різних функцій і явищ та в переносному вживанні різних слів і виразів прийнято в теології називати антропоморфічним поглядом людей на Бога.

Господь Ісус Христос навчає, що Бог — це Дух (Ів. 4:24); і Святе Письмо виразно стверджує, що Бог, як Духовна Істота (Духовне Єство), не є людиною (Ос. 11:9), не має очей, як людина (Йов 10:4), не палає гнівом і не роздратовується (Ос. 11:9), ніколи не кається й не жалкує (1 Самуїла 15:29; 4 М. 23:19), не дрімає й не спить (Псальми 120:4), ніколи не змучується, не слабне, не втомлюється й не виснажується (Іс. 40:28).

Тобто, для християн, антропоморфний спосіб мовлення про Бога зумовлюється передусім неспроможністю й неприродовідповідністю людського розуму та п'ятьох органів чуття (зору, слуху, дотику, нюху та смаку) в інший спосіб пізнати Бога та, по-друге, обмеженістю словника стародавніх євреїв на абстрактні слова, вирази й поняття в ті часи, коли писалось Святе Письмо. Мова праотців конкретна. Євреї вже в глибоку давнину залюбки вживали притаманні їм вислови: «Боже рам'я» замість «Божа сила» чи «потуга»; «Боже обличчя звернене до когось» або «відвернене від когось» замість «Божої симпатії» чи «антипатії» до певної особи; «піднесене обличчя» або «похилене» замість «прощення» чи «непрощення».

Див. також

• Бог
• Богів
• Божий
• Божиця
• Божище
• Богиня
• Господній