Шляхтич

Шляхтич, -ча, м. Дворянинъ. Ном. № 858, 880. Було тут три шляхтичі; два пило платило, а третій пив зброю лишив. Чуб. V. 64.

Сучасні словники

Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263); * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145).

Ілюстрації

Див. також Шляхта Джерела та література Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 496. Зовнішні посилання http://sum.in.ua/s/shljakhtych