Укусити

Укусити. См. Укушати.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УКУСИТИ (ВКУСИТИ), ушу, усиш, док., перех. 1. Поранити, завдати болю, впившися зубами, жалом, хоботком. Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить — буде мука (Українські народні пісні, 1, 1964, 76); Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 61); Галя взяла Грицька за ухо і, незважаючи на те, що він, як тільки міг, упирався, брикався ногами та приловчався укусити її за руку, повела назад до класу (Степан Васильченко, I, 1959, 118); Жеребчик застоявся.. і якось, граючись, укусив Йоньку за плече (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 514); Скільки я не намагавсь, як не дражнив їх [бджіл], так ні одна чомусь мене й не вкусила (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 464); * Образно. — Знаєш Оленчиного Андрійка? Вкусив [мороз] бідного за пальчик, аж ногтик [нігтик] побілів, пучка опухла (Панас Мирний, IV, 1955, 286). ♦ Ґедзь (ґедз) укусив; Дрік укусив (укусить) див. ґедзь, дрік2; Укусить і меду дасть див. мед; [Яка] муха вкусила див. муха. 2. перен. Зачепити дошкульним словом. — Там [в Америці] гроші лопатою гребуть. — То й захопи, Марку, лопату із собою, оту, що полову одвівати, — вкусив парубка Якубенко (Михайло Стельмах, I, 1962, 194). 3. розм. Те саме, що відкусити 1. Мати сіла край стола, урізала пирога. Укусила рибки, послухала скрипки (Українські народні пісні, 2, 1965, 125); Старець трошки проголодавсь — хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть (Олекса Стороженко, I, 1957, 34); Івась укусив пирога (Панас Мирний, I, 1954, 179). 4. діал. Поїсти. Неділя свята, людям радість, відпочивок, а у неї з дрібними дітьми нема що раз укусити! (Іван Франко, VII, 1951, 34). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 426.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Укусити Cм. укушати.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

УКУСИ́ТИ (ВКУСИ́ТИ), ушу́, у́сиш, док., перех. 1. Поранити, завдати болю, впившися зубами, жалом, хоботком. Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить — буде мука (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 76); Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1951, 61); Галя взяла Грицька за ухо і, незважаючи на те, що він, як тільки міг, упирався, брикався ногами та приловчався укусити її за руку, повела назад до класу (Вас., І, 1959, 118); Жеребчик застоявся.. і якось, граючись, укусив Йоньку за плече (Тют., Вир, 1964, 514); Скільки я не намагавсь, як не дражнив їх [бджіл], так ні одна чомусь мене й не вкусила (Довж., Зач. Десна, 1957, 464); * Образно. — Знаєш Оленчиного Андрійка? Вкусив [мороз] бідного за пальчик, аж ногтик [нігтик] побілів, пучка опухла (Мирний, IV, 1955, 286). ◊ Гедзь (гедз) укуси́в; Дрік укуси́в (уку́сить) див. гедзь, дрік2; Уку́сить і ме́ду дасть див. мед; [Яка́] му́ха вкуси́ла див. му́ха. 2. перен. Зачепити дошкульним словом. — Там [в Америці] гроші лопатою гребуть. — То й захопи, Марку, лопату Із собою, оту, що полову одвівати, — вкусив парубка Якубенко (Стельмах, І, 1962, 194). 3. розм. Те саме, що відкуси́ти 1. Мати сіла край стола, урізала пирога. Укусила рибки, послухала скрипки (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 125); Старець трошки проголодавсь — хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть (Стор., І, 1957, 34); Івась укусив пирога (Мирний, І, 1954, 179). 4. діал. Поїсти. Неділя свята, людям радість, відпочивок, а у неї з дрібними дітьми нема що раз укусити! (Фр., VII, 1951, 34). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 426.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

укусити (вкуси́ти), -ушу́, -у́сиш, док., перех. 1) Поранити, завдати болю, впившися зубами, жалом, хоботком. 2) перен. Зачепити дошкульним словом. 3) розм. Те саме, що відкусити 1). 4) діал. Поїсти. укусити — [ўкуси/тие] = вкусити ўкушу/; нак. си/, с і/т … Орфоепічний словник української мови укусити — дієслово доконаного виду … Орфографічний словник української мови вкус — вкуси/ти, вкуси/тися, вку/таний, вку/таність, вку/тати, вку/татися див. укус, укусити і т. д … Український тлумачний словник покусати — а/ю, а/єш, док., перех. 1) Укусити багатьох, у багатьох місцях; скусати (все чи багато чого небудь). 2) Захопивши зубами, стиснути, прикусити кілька разів. 3) Розкусити все чи багато чого небудь … Український тлумачний словник сікатися — аюся, аєшся, недок. 1) Нападати, кидатися на кого небудь, маючи намір ударити, побити і т. ін. || Рватися до кого небудь, намагаючись укусити (про собак). 2) Починати сварку. || Безцеремонно втручатися (в розмову, сварку і т. ін.); встрявати. ||… … Український тлумачний словник угризнути — (вгризну/ти), ну/, не/ш, док., перех. 1) Однокр. до угризати 1). 2) рідко. Те саме, що укусити … Український тлумачний словник ужалити — (вжали/ти), алю/, а/лиш, перех. Док. до жалити. || Укусити, впившися жалом у тіло (про бджолу, комара, змію і т. ін.). || Поцілити, впитися в тіло (про кулю, стрілу і т. ін.). || перен. Уразити дошкульним словом, поглядом і т. ін … Український тлумачний словник укус — у, ч. 1) Дія за знач. укусити 1), 2). 2) Укушене місце … Український тлумачний словник укушений — (вку/шений), а, е. Дієприкм. пас. мин. ч. до укусити 1) … Український тлумачний словник вкусити — [ўкуси/тие] = укусити ўкушу/, у/сиеш; нак. си/, с і/т … Орфоепічний словник української мови

Ілюстрації