Кусати

Куса́ти, -са́ю, -єш, одн. в. куснути, -ну́, -не́ш, гл. Кусать, грызть. Інший в ноги кланяється, а за п’яти кусає. Ном. № 3047. Козаки, прислухаючись, тільки уси кусають. К. ЧР. 314. Оріх кусає. Мет. Кусі його! Восклицаніе, натравливающее собакъ.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КУСАТИ, аю, аєш, недок. 1. перех. Ранити, устромляючи зуби, захоплюючи клювом і т. ін. Хоч би тобі лихе слово Почув хто од його.. і собаки не кусали Москаля Максима (Тарас Шевченко, II, 1953, 55); Він вигинається і кусає матір за руку. Та, скрикнувши, відсмикує руку (Іван Багмут, Опов., 1959, 14); * Образно. [Горнов:] А терпкою я здався їй кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила (Марко Кропивницький, I, 1958, 424); // Здавлювати, захоплюючи зубами. Мужики хмуро кусали вуса (Андрій Головко, II, 1957, 237); В збентезі, кусаючи в зубах зірваний листок, дивився [Данько] кудись угору на місяць (Олесь Гончар, II, 1959, 247); Параска Тихонівна, давлячись слізьми, кусала подушку (Юрій Яновський, II, 1954, 141); // Ранити жалом або хоботком (про комах). Грошей вчора він проциндрив щось не трохи, Що Паню через те всю ніч кусали блохи (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 52); — Чи то мало кого комарі кусають... (Леся Українка, III, 1952, 632); // перен. Завдавати болю, образи; уражати. — Так ви гадаєте, що ваша жінка свята? — з масною усмішкою кусає його Погиба (Михайло Стельмах, II, 1962, 65). ♦ Кусати губи — закусуючи губи, виявляти стримувані почуття досади, образи і т. ін. [Пузир:] Восени поїдемо.. в земський банк — нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають! (Карпенко-Карий, II, 1960, 321); Жаннет кусала губи й напружено дивилася в одну точку, щоб стримати сльозу (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 246). 2. перех. Відокремлювати невеликі частинки чого-небудь, захоплюючи, здавлюючи зубами. Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем з середини сливи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 280); На яблуках ще були стружки, та ми обтирали їх руками й кусали так люто, що сік розлітався на боки(Юрій Яновський, II, 1958, 112); // Роздавлювати зубами. Василина взяла горіхи й почала їх навіщось кусати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 142). 3. неперех. Те саме, що кусатися 1. Мухи та комарі кусають до пори (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 218); * Образно. Правда, не варт усього переймати, що по воді пливе. Люди — божі собаки: і брешуть, і кусають (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 46). 4. неперех., розм. Подразнювати шкіру; пекти. Спіткнулась [Маріка], голими рученятами в сніг, а він — кусать, а він — колоть. Насилу втекла (Степан Васильченко, II, 1959, 211). 5. перех., фам. Їсти. Не тільки нічим содержуватися [утримуватися] з діточками, та глядіть лишень, чи є що кусати! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 487); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж(Панас Мирний, III, 1954, 255). ♦ Кусати [собі] лікті — виявляти велику досаду з приводу втрати чогось; жалкувати. — Ех, Зіньку, Зіньку, — зітхнув сторож. — Допарубкуєтесь ви, що проґавите Тетяну. Будете кусати лікті... (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 222).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Кусати, -са́ю, -єш, [p]одн. в.[/p] куснути, -ну́, -не́ш, гл. Кусать, грызть. Інший в ноги кланяється, а за п'яти кусає. Ном. № 3047. Козаки, прислухаючись, тільки уси кусають. К. ЧР. 314. Оріх кусає. Мет. кусі його! Восклицаніе, натравливающее собакъ.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

КУСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. перех. Ранити, устромляючи зуби, захоплюючи клювом і т. ін. Хоч би тобі лихе слово Почув хто од його.. і собаки не кусали Москаля Максима (Шевч., II, 1953, 55); Він вигинається і кусає матір за руку. Та, скрикнувши, відсмикує руку (Багмут, Опов., 1959, 14); * Образно. [Горнов:] А терпкою я здався їй кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила (Крон., І, 1958, 424); // Здавлювати, захоплюючи зубами. Мужики хмуро кусали вуса (Головко, II, 1957, 237); В збентезі, кусаючи в зубах зірваний листок, дивився [Данько] кудись угору на місяць (Гончар, II, 1959. 247); Параска Тихонівна, давлячись слізьми, кусала подушку (Ю. Янов., II, 1954, 141); // Ранити жалом або хоботком (про комах). Грошей вчора він проциндрив щось не трохи. Що Паню через те всю ніч кусали блохи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 52); — Чи то мало кого комарі кусають… (Л. Укр., III, 1952, 632); // перен. Завдавати болю, образи; уражати. — Так ви гадаєте, що ваша жінка свята? — з масною усмішкою кусає його Погиба (Стельмах, II, 1962, 65). ◊ Куса́ти гу́би — закусуючи губи, виявляти стримувані почуття досади, образи і т. ін. [Пузир:] Восени поїдемо.. в земський банк — нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають! (К.-Карий, II, 1960. 321); Жаннет кусала губи й напружено дивилася в одну точку, щоб стримати сльозу (Жур., Вечір.., 1958, 246). 2. перех. Відокремлювати невеликі частинки чого-небудь, захоплюючи, здавлюючи зубами. Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем з середини сливи (Коцюб., II, 1955, 280); На яблуках ще були стружки, та ми обтирали їх руками й кусали так люто, що сік розлітався на боки (Ю. Янов., II, 1958, 112); // Роздавлювати зубами. Василина взяла горіхи й почала їх навіщось кусати (Н.-Лев., II, 1956, 142). 3. неперех. Те саме, що куса́тися 1. Мухи та комарі кусають до пори (Укр.. присл.., 1955, 218); * Образно. Правда, не варт усього переймати, що по воді пливе. Люди — божі собаки: і брешуть, і кусають (Коцюб., І, 1955, 46). 4. неперех., розм. Подразнювати шкіру; пекти. Спіткнулась [Маріка], голими рученятами в сніг, а він — кусать, а він — колоть. Насилу втекла (Вас., II, 1959, 211). 5. перех., фам. Їсти. Не тільки нічим содержуватися [утримуватися] з діточками, та глядіть лишень, чи є що кусати! (Кв.-Осн., II, 1956, 487); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Мирний, III, 1954, 255). ◊ Куса́ти [собі́] лі́кті — виявляти велику досаду з приводу втрати чогось; жалкувати. — Ех, Зіньку, Зіньку,— зітхнув сторож.— Допарубкуєтесь ви, що прогавите Тетяну. Будете кусати лікті… (Добр., Тече річка.., 1961, 222). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 415. Кусати, са́ю, єш, [p]одн. в.[/p] куснути, ну́, не́ш, гл. Кусать, грызть. Інший в ноги кланяється, а за п’яти кусає. Ном. № 3047. Козаки, прислухаючись, тільки уси кусають. К. ЧР. 314. Оріх кусає. Мет. Кусі його! Восклицаніе, натравливающее собакъ. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 332.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

кусати -а́ю, -а́єш, недок. 1) перех. Ранити, устромляючи зуби, захоплюючи клювом і т. ін. || Здавлювати, захоплюючи зубами. || Ранитижалом або хоботком (про комах). || перен. Завдавати болю, образи; уражати. 2) перех. Відокремлювати невеликі частинки чого-небудь, захоплюючи, здавлюючи зубами. || Роздавлюватизубами. 3) неперех. Те саме, що кусатися 1). 4) неперех., розм. Подразнювати шкіру; пекти. 5) перех., фам. Їсти.

Ілюстрації

Зовнішні посилання

Матеріал з Вікіпедії

Спільнокореневим до слова кусати є слово прикус. При́кус — співвідношення верхніх і нижніх зубних рядів при їх змиканні (оклюзії).