Пан

Пан, -на, м. 1) Господинъ, баринъ, помѣщикъ. Коли б пан до плуга взявся, то б і світа одцуравсяНом. Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать. Ном. Употребляется какъ титулъ при обращеніи къ кому либо. Прибавляется при фамиліи, имени, родственномъ названіи, служебномъ титулѣ и пр. изъ вѣжливости, какъ русское: господинъ, господа; множ. число, особенно когда слово употреблено въ видѣ обращенія, будетъ: панове. Ой обозветься пан Хмельницький, отаман, батько Чигиринський. АД. II. 36. Ей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати? АД. II. 4. Гей, пане Потоцький! Чом у тебе и досі розум жіноцький? АД. II. 33. Ой одсунув та пан Нечаєнко кватирьку од ринку. АД. II. 71. Ой ходімо, пане брате, на тай кут помалу! Мет. 85. Друзі, пановемолодцї. АД. І. 183. Правда, панове, полягла Мішки Самійла голова. АД. І. 219. Пане добродію! Милостивый государь. Левч. 4) Съ притяжательнымъ мѣстоименіемъ или существительнымъ, указывающимъ на принадлежность женщинѣ, кромѣ прямаго значенія, также: мужъ. АД. II. 5. Прилетіла пташка, біля його впала: такі очі, такі брови, як у мого пана. Мет. 103. «Меласю!» каже Черевань, «чи бачиш, що тут у нас діється?» Бачу, бачу, пишний мій пане! К. ЧР. 49. Паном діло жити. Жить по барски. Мірошник паном діло жив. Греб. 383. 2) Господь. Ой що ж мені пан Бог дав? Чуб. V. 65. 3) Родъ игры. Ив. 16, 19, 38. Ум. Панок, паночок, панонько.

Сучасні словники

1. Поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Панас Мирний, IV, 1955, 240); Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда (Нечуй-Левицький, III, 1956, 120); Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-оренд арів, про важку панщину (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 63); * У порівняннях. — Мовчить!.. Та він, мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче..; поводиться, як той пан з підданками! (Марко Вовчок, I, 1955, 184); М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг тим часом. Неначе пан який — лежить... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 23); // перен., ірон., зневажл. Людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. — Буди вже своїх панів, — наказав Йонька [батькові]. — А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он, прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався: боявся не так сина, як невістки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 224).

2. Той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтелігенції. Настала обідня пора. Син прийшов та й не сам, а з якимсь паном (Панас Мирний, I, 1954, 158); От несумнівні сліди присутності чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна було би вважати ділом рук природи.. Всезнаючий Юрчик каже, що се пани тут колись серебра шукали (Гнат Хоткевич, II, 1966, 201); Батько мій навіть продав десятину землі.. Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко, і так хотілося «вивчити свого сина на пана» (Олександр Довженко, I, 1958, 13); // Той, хто має владу над іншими; володар, хазяїн. — Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 223); [Йоганна:] Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї волі я повік не вийду (Леся Українка, III, 1952, 165). ♦️ Або (чи, хоч) пан, або (чи, хоч) пропав — або добитися всього бажаного, або все втратити. Се була її остання карта в тій смілій грі. Відкриваючи її, вона знала, що тут або пан, або пропав (Іван Франко, VII, 1951, 67); Вирішили так. Вискакує перший і кидається на вартового: чи пан, чи пропав. Решта тікають в різні боки (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 68); — Візьмемо коси на плечі і в саму Таврію чи в Молдову. Там хоч пан, хоч пропав (Михайло Стельмах, I, 1962, 136); Бути (ставати, стати і т. ін.) паном чого — ставати володарем чого-небудь, вільно розпоряджатися чимось. [Круста:] Я б сам готовий мучитись отак, а надто, щоб воскреснути потому веселим Діонісом, паном вин, володарем бенкетів... (Леся Українка, II, 1951, 404); Бути (ставати, стати, робитися і т. ін.) паном становища (життя і т. ін.) — мати, одержувати можливість діяти, управляти чим-небудь на свій розсуд. [Артур:] Народ визволяється не тоді, коли перемагає чужинців. [Альберт:] А коли ж? [Артур:] Тоді, пане Альберте, коли він сам робиться паном всього свого життя! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 61); Жити паном див. жити; Сам собі (свій) пан; Сам собі (над собою) паном бути — бути вільним у своїх діях і вчинках, не залежати ні від кого. [Маруся:] Нащо я тобі? Тобі заманеться на погуляння піти, лицарською силою помірятися, — коли не буде мене — ти сам собі пан, а як умісті [разом] житимемо, — я тілько буду тобі руки в'язати, твоїй голові думок завдавати (Панас Мирний, V, 1955, 113); Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленім хоч і не багато, та по моїй уподобі, я сам свій пан (Іван Франко, IV, 1950, 346); — А якого б ви собі зятя бажали? — Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь, — от якого! (Марко Вовчок, I, 1955, 90); [Єгиптянин:] Е, де вже там не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так роботу сю розклав (Леся Українка, II, 1951, 245); Невеликий (великий) пан, зневажл. — чоловік, з яким по варто дуже рахуватися. — Сергій невеликий пан, прийде й сам нап'ється (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 247); Пан над (між) панами — найщасливіший, наймогутніший, не залежний ні від кого. Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи — Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих — І пан над панами! Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Тарас Шевченко, I, 1963, 47); — Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти, — каже, — між панами, Та хто зна, що ще буде з нами (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 26).

3. У старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії — ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств суспільства. — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 178); Несуть пани есаули Козацькую збрую (Тарас Шевченко, II, 1953, 43); Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 246); — Господи, пан підполковник! — скрикнув Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю кинувся до Погиби (Михайло Стельмах, II, 1962, 255); // У сучасній дійсності — ввічлива форма згадування або звертання, звичайно до офіційного представника чи громадянина іншої держави. — Виявляється, товаришу гвардії майор, що ті заводи розбомбили зовсім не німці, а пани американці, — нарешті почав Хома (Олесь Гончар, III, 1959, 428); Пан посол; Пан міністр; // ірон. Особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою. Тільки чудний номер «Народа» вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу (Леся Українка, V, 1956, 149); // Звичайно із словом-прикладкою — шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові. — Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 59); — Ну, теперечки, пани-молодці, — сказав Марко, зупиняючи їх,.. а ніч наша (Олекса Стороженко, I, 1957, 394).

Пане-брате, заст. — формула звертання до чоловіка, вживана в усній народній мові. А втім, як знаєш, пане-брате, Не дурень, сам собі міркуй (Тарас Шевченко, II, 1963, 225); [Будівничий (до майстрів, що гуртами ліпляться по уступах гори):] Панове-браття, треба щось почати (Леся Українка, II, 1951, 209).