Дзюбнути

Словарь української мови Бориса Грінченка

'Дзюбнути. См. Дзюбати. '

ДЗЮ́БА́ТИ, баю, єш, одн. в. дзю́бну́ти, ну, неш, гл. Клевать, клюнуть. Пшениці не дзюба, водиці не п’є. Бал. 82. Пане-господару, на вашім дворі да три голуби, пшеницю дзюбають. Чуб. ІІІ. 417. Дзюба́ти насі́ння. Вылущивая, ѣсть сѣмячки (о людяхъ).

дзюбаю, дзюбаєш, недок. 

• Те саме, що дзьобати.
• зах. Довбати дзюбаком. З порожнім киблем вертає [робітник] назад до штольні і береться далі дзюбати землю (Фр., IV, 1950, 24).

Етимологія

• запозичення з польської мови;
• варіант з кореневим о (dziobać), засвідчений з XVIII ст., з’явився під впливом фонетично та семантично схожого слова zobać «їсти, дзьобати» (XV–XVIII ст.);

ФОНЕТИЧНІ ТА СЛОВОТВІРНІ ВАРІАНТИ

1. дзюб (вигук, що позначає дзьобання)
2. дзюб «дзьоб»
3. дзюба́й «те саме»
4. дзюба́к «мотика, кирка; [(орн.) вид голуба з довгим дзьобом»
5. дзюба́нь «дзюбатий»
6. дзюба́стий «те саме»
7. дзюба́тий «з великим дзьобом»
8. дзю́бер «послід від зерна»
9. дзю́бка «те саме»
10. дзю́бок «дзьоб; носок взуття»
11. дзю́бок «гострий залізний гак на спеціальному інструменті карпатських дереворубів»
12. дзю́брик «пташина лапка»
13. дзюбу́н «той, хто дзьобає»
14. дерводзюбка «дятел»
15. дзю́ба «рябий, поритий віспою» (з укр.)

Джерела

• Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 267.
• Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 380.