Дзюбнути
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Словарь української мови Бориса Грінченка
'Дзюбнути. См. Дзюбати. '
ДЗЮ́БА́ТИ, баю, єш, одн. в. дзю́бну́ти, ну, неш, гл. Клевать, клюнуть. Пшениці не дзюба, водиці не п’є. Бал. 82. Пане-господару, на вашім дворі да три голуби, пшеницю дзюбають. Чуб. ІІІ. 417. Дзюба́ти насі́ння. Вылущивая, ѣсть сѣмячки (о людяхъ).
дзюбаю, дзюбаєш, недок.
- Те саме, що дзьобати.
- зах. Довбати дзюбаком. З порожнім киблем вертає [робітник] назад до штольні і береться далі дзюбати землю (Фр., IV, 1950, 24).
Етимологія
- запозичення з польської мови;
- варіант з кореневим о (dziobać), засвідчений з XVIII ст., з’явився під впливом фонетично та семантично схожого слова zobać «їсти, дзьобати» (XV–XVIII ст.);
ФОНЕТИЧНІ ТА СЛОВОТВІРНІ ВАРІАНТИ
- дзюб (вигук, що позначає дзьобання)
- дзюб «дзьоб»
- дзюба́й «те саме»
- дзюба́к «мотика, кирка; [(орн.) вид голуба з довгим дзьобом»
- дзюба́нь «дзюбатий»
- дзюба́стий «те саме»
- дзюба́тий «з великим дзьобом»
- дзю́бер «послід від зерна»
- дзю́бка «те саме»
- дзю́бок «дзьоб; носок взуття»
- дзю́бок «гострий залізний гак на спеціальному інструменті карпатських дереворубів»
- дзю́брик «пташина лапка»
- дзюбу́н «той, хто дзьобає»
- дерводзюбка «дятел»
- дзю́ба «рябий, поритий віспою» (з укр.)
Джерела
- Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 267.
- Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 380.