Безпутний

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Безпутний, -а, -е и безпутній, -я, -є. Безпутный, непорядочный. І так люде зовуть уже безпутною.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БЕЗПУ́ТНИЙ, той, що відзначається легковажністю; безладний, розгульний. Вживання у літературі:

  • Мотря спершу дивилася на безпутне життя [Чіпчине] та плакала, та вговорювала Чіпку (Панас Мирний, II, 1954, 161);
  • Де цей безпутний Багрич пропадав цілу ніч? Пиячив? У кого? З ким? (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 48);
  • Ах ти ж хлоп'я безпутне. Та хіба ж можна на рідну бабусю отаке плести? (Яків Баш, На землі.., 1957, 66);
  • Бувай здоровенька і прости, що лист якийсь безпутний — дуже гаряче! (Леся Українка, V, 1956, 54).

Синонімічний словник української мови

БЕЗПУ́ТНИЙ розм. той, що діє легковажно, нерозумно або негідно з морального боку. Вживання у літературі:

  • А коли до отця Вікентія якось, утікаючи від філера, приїхав його безпутний двоюрідний брат, що знюхався з терористами, акції молодого батюшки в очах отця Миколая одразу пішли вгору (М. Стельмах); - Непутящий учень з того Павлика, - порішила вчителька (К. Гордієнко);
  • Людям не жаль. "Нехай, кажуть, гине ледача дитина, Коли не зуміла себе шанувать" (Т. Шевченко).

Синоніми

НЕПУТЯ́ЩИЙ, ЛЕДА́ЧИЙ, НЕПУ́ТНІЙ

Ілюстрації


Джерела

  1. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
  2. Всесвітній словник української мови