Безпутний

Безпутний, -а, -е и безпутній, -я, -є. Безпутный, непорядочный. І так люде зовуть уже безпутною.

Зміст

БЕЗПУ́ТНИЙ, той, що відзначається легковажністю; безладний, розгульний. Вживання у літературі:

Мотря спершу дивилася на безпутне життя [Чіпчине] та плакала, та вговорювала Чіпку (Панас Мирний, II, 1954, 161);
Де цей безпутний Багрич пропадав цілу ніч? Пиячив? У кого? З ким? (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 48);
Ах ти ж хлоп'я безпутне. Та хіба ж можна на рідну бабусю отаке плести? (Яків Баш, На землі.., 1957, 66);
Бувай здоровенька і прости, що лист якийсь безпутний — дуже гаряче! (Леся Українка, V, 1956, 54).

БЕЗПУ́ТНИЙ розм. той, що діє легковажно, нерозумно або негідно з морального боку. Вживання у літературі:

А коли до отця Вікентія якось, утікаючи від філера, приїхав його безпутний двоюрідний брат, що знюхався з терористами, акції молодого батюшки в очах отця Миколая одразу пішли вгору (М. Стельмах); - Непутящий учень з того Павлика, - порішила вчителька (К. Гордієнко);
Людям не жаль. "Нехай, кажуть, гине ледача дитина, Коли не зуміла себе шанувать" (Т. Шевченко).

НЕПУТЯ́ЩИЙ, ЛЕДА́ЧИЙ, НЕПУ́ТНІЙ

Чіпка, герой роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні...", став "пропащою силою" - безпутнім.