Небіжчиця
Сучасні словники
Словарь української мови Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
Небіжчиця, -ці, ж. Покойница. Молодиці небожчицю убірали. МВ. (О. 1862. І. 91).
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
НЕБІ́ЖЧИЦЯ, і, жін. Жіночий рід до небіжчик. Ще нижче він похилився, і як при небіжчиці на пальцях ходив та говорив шептом.., та вже й до смерті своєї крався і шептав (Марко Вовчок, VI, 1956, 224); На ліжку лежала дівоча сорочка й спідниця, коралі й намисто його небіжчиці (Юрій Яновський, Вершники, 1939, 92).
Словник синомнімів української мови
ПОКІ́ЙНИЦЯ, ПОКІ́ЙНА, НЕБІ́ЖЧИЦЯ, НЕБІ́ЖКА, МЕ́РТВА, ПОМЕ́РЛА, УМЕ́РЛА (ВМЕРЛА). В тій половині хати читали псалтир над покійницею, а тут човгав фуганком благочестивий чоловічок, майструючи труну (М. Стельмах); (Швець:) Коли ж я, як оглядівся, Та на дроги подивився, — На покійній невеличкі Ті, що шив я, черевички... Отаке! Уже й не хваста: Вмерла пані — та і баста! (Я. Щоголів); Хвору, власне, вже небіжчицю, негайно перевезли на операційний стіл (Ю. Смолич); — Випийте, свате, за душу небіжки... Хай буде царство небесне (М. Коцюбинський); Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати: чи Галю втішати, чи коло мертвої порядкувати? (Панас Мирний); За утвердженим в сивій давнині звичаєм тіло померлої треба було віддати вогню (Д. Міщенко). — Пор. покі́йник.
Орфографічний словник української мови
Небі́жчиця іменник жіночого роду, істота
