Задосить

Задо́сить, нар. Совершенно достаточно, больше чѣмъ достаточно. Торік було садовини задосить. НВолын. у.

Сучасні словники

ЗАДО́СИТЬ, присл., розм. Достатньо, багато або більше, ніж треба, можна. [Матрона:] Та чи нам же його [поля] треба? Маємо, богу дякувати, й свого задосить (Іван Франко, IX, 1952, 401); Увагу його вабили не річка і не веселі забави товаришів, а книжки, яких було задосить у тісних низеньких кімнатах його дому (Натан Рибак, Час, 1960, 206);

// у знач. присудк. сл. Цілком вистачає. У личинок метеликів — гусениць — складних очей зовсім немає. Їм задосить кількох пар простих очей, які розміщуються поблизу рота (Наука і життя, 2, 1966, 37).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 114.

Ілюстрації