Орач

Ора́ч, -ча, м. 1) Пахарь. Взали бисьмо багача, то не буде орача. Чуб. V. 977. 2) Птица. Луговой жаворонокъ Alanda arvensis. Вх. Пч. II. 8.

Сучасні словники

Словник української мови

ОРА́Ч, а́, ч. Той, хто оре землю. У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її непрохану ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила (Гл., Вибр., 1951, 86); За плугом, згорблений теж і спотілий, орач поступає, Тисне чепіги грудьми, істиком скибу труча (Фр., XIII, 1954, 305); Здалеку, наче по блакитній воді, поволі пропливав приломлений до плуга орач (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 102); // рідко. Той, хто обробляє землю; хлібороб. Журиться нива, дощем не полита; Що орачеві цей рік вона дасть? (Манж., Тв., 1955, 42); — За нами спокійно жили орачі, бо ми боронили і вдень і вночі плоху гречкосійську породу (Л. Укр., І, 1951, 440).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 738.

Словник синонімів Плюги

ОРАЧ (той, хто оре землю) плугатар, заст. ратай, перен. хлібороб.

Іноземні словники

Словарь Ожегова

ПАХАРЬ, -я, м. Человек, к-рый пашет землю, землепашец. || прил. пахарский, -ая, -ое.

Словарь Д.Н.Ушакова

ПА́ХАРЬ, пахаря, ·муж. Земледелец; пашущий землю. «В полях трудятся пахари.» Некрасов.

Ілюстрації