Скалка

Скалка, -ки, ж. 1) Лучина, щепка. Спалками на Поділлю світять. Я скалками засвітила. Грин. III. 333. 2) Заноза. 3) Кусокъ, осколокъ кремня, стекла и пр. 4) Искра, отраженный лучъ сонца. З груби скалки скачуть. Мороз, аж скалки скачуть. Ном. № 632. 5) Ледяной кристаллъ въ формѣ стрѣлы, иглы (при замерзаніи воды). 6) Узоръ на окнахъ отъ мороза. Скалки мороз малює на вікнах. 7) Жирная капля на водѣ. Ном. № 13423. 8) Бѣльмо на глазу. 9) Раковина створчатая. Вх. Пч. І. 15. Ум. Ска́лочка. Розіб’ю в скалочки отой каламарчик. Г. Барв. 539.

Скалка — відколотий, відбитий шматок чогось твердого; осколок, тонка тріска, переважно сухого дерева, гострий відламок металу, скла тощо, які застряли у шкірі, тілі. Тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо. Краплі жиру на поверхні рідини.

В переносному значенні (найчастіше у множині):

• Спогади, речі, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь.
• Яскраві відблиски світла, зазвичай на воді; полиски.
• Найдрібніші частинки речовини, що горить або жевріє; іскри.