Скалка

Скалка, -ки, ж. 1) Лучина, щепка. Спалками на Поділлю світять. Я скалками засвітила. Грин. III. 333. 2) Заноза. 3) Кусокъ, осколокъ кремня, стекла и пр. 4) Искра, отраженный лучъ сонца. З груби скалки скачуть. Мороз, аж скалки скачуть. Ном. № 632. 5) Ледяной кристаллъ въ формѣ стрѣлы, иглы (при замерзаніи воды). 6) Узоръ на окнахъ отъ мороза. Скалки мороз малює на вікнах. 7) Жирная капля на водѣ. Ном. № 13423. 8) Бѣльмо на глазу. 9) Раковина створчатая. Вх. Пч. І. 15. Ум. Ска́лочка. Розіб’ю в скалочки отой каламарчик. Г. Барв. 539.

Сучасні словники

Скалка (скабка) — трісочка, гострий осколок металу, скла, які застряли у шкірі[1][2] Скалка (скіпка, лучина, тріска) — невеликий тонкий шматок деревини, який відкололи або відколовся від стовбура, колоди, тонкий шматок сухого дерева, що могли використовувати для освітлення[1][2] Скалка — деталь самопрядки на верхньому веретені, куди намотується готова пряжа[1][2] Скалка — відколотий, відбитий шматок чогось твердого, осколок, уламок[1][2] Скалка — тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо, кристал[1][2] Скалка — візерунок на шибках від морозу[2] Скалка — розмовне позначення більма[1][2] Скалка — діалектне позначення кременя в крісі[1] Скалка — діалектне позначення двостулкової мушлі або її скойки[1][2] Скалки — найдрібніші частинки речовини, що горить або жевріє, іскри[1][2] Скалки — яскраві відблиски світла, зазвичай на воді, полиски[1][2] Скалки — краплі жиру на поверхні рідини[1][2] Скалки — у переносному сенсі — спогади, речі, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь Скалка — відколотий, відбитий шматок чогось твердого; осколок, тонка тріска, переважно сухого дерева, гострий відламок металу, скла тощо, які застряли у шкірі, тілі. Тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо. Краплі жиру на поверхні рідини.

В переносному значенні (найчастіше у множині):