Селище

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Селище, -ща, с. 1) Селеніе. Веселі селища в гаях. Шевч. 2) Мѣсто, гдѣ было село. На селищі найшов шага. Канев. у. Викликали чамбули гординські і робили селищами села українські. К. Дз. 68.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СЕЛИЩЕ, -а, сер. 1. Населений пункт у сільській місцевості; село. Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах — І веселенько заспіваєм... (Тарас Шевченко, II, 1963, 424); Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь, Вже погас у попелищі Наш нічний огонь (Іван Франко, XIII, 1954, 179); На значній віддалі від шосе Брянський і Черниш помітили дахи гірського селища (Олесь Гончар, III, 1959, 89).

// Місце розташування кочівників, будівельних загонів, розвідувальних партій і т. ін. У пишній зелені луків за чверть години виросло селище з легких юрт (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 113); Для вивчення Антарктики Радянський уряд організував там добре устатковану станцію, де за короткий строк виросло ціле селище «Мирний» (Наука і життя, 8, 1956, 24).

2. Населений пункт міського типу, розташований поблизу міста або фабрики, заводу тощо. Було вже нерано. Селище тонуло в темряві. Тільки шахта і естакада рясно світилися вогнями (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 215); Поблизу тісно скупчились хатки старого робітничого селища (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 5); На місці сучасних сіл поступово створюватимуться впорядковані селища міського типу, в яких використовуватимуться досягнення сучасного комунального і культурно-побутового обслуговування (Комуніст України, 1, 1968, 26).


3. архл. Залишки стародавнього неукріпленого поселення. У зв'язку з рухом сарматів на захід привертають увагу городища і селища нижнього Дніпра (Археологія, VIII, 1953, 63).

4. у знач. ім. вірні, них, мн., рел. Про людей, які неухильно дотримуються догматів якоїсь віри, релігії; правовірні. [Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання [не ходити на зібрання], бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Леся Українка, II, 1951, 381); На небі, кажуть папи, для вірних, для римо-католиків — самий рай... (Остап Вишня, I, 1956, 456).

5.рідко. Місце, де колись було село. Як ото пройшла чутка по всій Україні, по Волині і Подолії, що Палій скликав людей на старі українські селища, то і посунулись до Хвастова [Фастова] люди з усіх усюд (Данило Мордовець, I, 1958, 135).

Орфографічний словник української мови

'Се́лище -іменник середнього роду.

Словник синонімів Полюги

СЕЛИЩЕ- СЕЛО; (міського типу) СОВ. поселення, оселя, виселок.

Словник Літературне слововживання

ВІРНИЙ

1. Який заслуговує довіри, відданий: вірний друг, вірний побратим, вірна дружина, вірна кохана, вірне серце, вірний заповітам, вірна служба, вірна смерть (неминуча). З такою вірною, розсудливою дружиною було немов безпечніше (М.Коцюбинський); Сава щасливо заплющив очі. І задрімав біля нього, чутливо здригаючись уві сні, вірний пес (О.Бедзик).

2. у знач. ім. Віруючий. Повні краси були ці хори вірних і священиків на переміну, що тяглися так довго і монотонно (М.Грушевський).

3. розм. Правильний, певний. Ти далеченько стаєш од правдивої, вірної думки (М.Зеров); – Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді поставимо вірний діагноз (О.Іваненко).

Словник синонімів

ВІРНИЙ - певний, надійний, незрадливий, непідкупний, випробуваний; (друг) щирий, ВІДДАНИЙ, незмінний, постійний; (висновок) правильний, точний; (- смерть) неминучий; (- заувагу) слушний.

СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології)

ВІРНИЙ - ім. вірянин, вірник Охрещений учасник богослужіння.

Іноземні словники

Украинско-русский словарь

селище, -а, поселок, деревушка, поселение, селение, селище, деревня, село


Онлайн-словник українсько-англійський ABBYY Lingvo

Селище с settlement; (село) village

Ілюстрації

Ві1.jpg Ві2.jpg Ві3.jpg Ві4.jpg Ві5.jpg

Вірний собака - Вовча вірність - Вірний Хатіко - Подружня вірність - Лебедина вірність

Медіа

Поезія

(Олена Бондар)

ЦЕ ЦІКАВО! ФРАЗЕОЛОГІЗМИ

Фразеологічний словник української мови

ві́рне (пе́вне) о́ко (в ло́бі). Хто-небудь добре орієнтується на місцевості, вміє правильно оцінювати, визначати щось. — У мене в лобі око вірне. Я будь-яку ділянку прикину вздовж та поперек на око і скажу, скільки якої породи буде в ній (М. Стельмах); Око в нього було певне, серце міцне. Долав він шляхи невтомно (Л. Первомайський).

ві́рний собі́. Який завжди дотримується власних принципів, поглядів, переконань, звичок тощо, не відступає від них. Антін пішов у долину. Він був вірний собі. На Катеринину пораду — вдатися до багатіїв — тільки промовчав, а в голові в нього була інша думка: піти до заможніх господарів (С. Чорнобривець); Вбивство парламентарів було провокаційним викликом. Армія вандалів, загнана у безвихідь, залишалась і тут вірною собі (О. Гончар).