Хай

Словник Грінченка

Хай, нар. Пускай, пусть. Хай їй лиха година! Рудч. Ск. Хай же її Бог благословить, мою дитину. МВ. II. 164.

[1]

Уживається для утворення аналітичної форми наказового способу 3 ос. дієслова, що виражає: а) наказ, спонукання. — Христе, дай отому бродязі, — сказала вона, вказуючи головою на Івася, — шматок хліба та хай уже він іде, хай моєї душі не мучить (Панас Мирний, I, 1954, 242); Перебалакайте по телефону з друкарнею.., хай вона зараз вишле мені 5—6 прим, книжки (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 330); [Прапорщик:] Коли махну рукою — хай оркестр грає марсельєзу (Олександр Корнійчук, I, 1955, 151); б) дозвіл, згоду. — Ну, що ж — хай буде поєдинок! — Це він говорить уголос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); — Хіба я не знаю, хіба я не чую, що про мене кажуть і думають?.. Знаю... добре знаю!.. Та хай кажуть, хай думають... (Панас Мирний, I, 1949, 275); в) побажання, заклик. Хай згине цар! (Леся Українка, I, 1951, 253); Хай мир живе, хай дружби коло єднає нас в ряди ліцні! (Володимир Сосюра, III, 1958, 222); — Добре підкували, від серця, — запевняв буковинець на прощання. — Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні (Олесь Гончар, III, 1959, 94); — А хай воно пропаде! (Олександр Довженко, I, 1958, 220).

Хай йому (їй)! — уживається при відмові від якої-небудь думки, дії, вчинку і т. ін
част. Уживається в знач. так і бути, гаразд, добре. Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 194); [Парвус:] Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку... Та хай і так (Леся Українка, II, 1951, 450); Вона хоче зустріти його несподівано, побачити його таким, як він є. Коли з бородою — хай! Вона ще ніколи не бачила його бородатим! (Олесь Гончар, III, 1959, 174); — Відступатимуть наші бійці — скажіть, — просив голова.., — щоб стаєнь, корівників, свинарників не палили. Ну, як бомба або снаряд попаде, то тоді вже хай... Що ж зробиш... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 329).

част., у сполуч. з дієсл. 1 ос. майб. чол. Уживається для вираження готовності або прагнення до чогось. — Паночку, — зітхнувши важко, вимовив він, — хай уже я один в одвіті буду... (Панас Мирний, IV, 1955, 224); — Хай з ворогами й я сконаю, Та дай помститись за недолю, За сором мій і мого люду! (Леся Українка, I, 1951, 339); — Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти!.. — Еге-ге, — сказав Іван Антонович. — Бачу, ви, Хаєцький, погано зрозуміли свої командирські функції (Олесь Гончар, III, 1959, 310).

спол. допустовий. Уживається для вираження припущення при протиставленні. І хай він, може, впаде, як Юрій Брянський, в задунайських низинах чи в словацьких горах, він і в останню передсмертну хвилину дякуватиме долі за те, що вона не водила його манівцями, а поставила в ряди великої армії на пряму магістраль (Олесь Гончар, III, 1959, 292); Хай мокро на ниві, хай тяжко орати, Та я ж переверну ще гори ріллі! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 65);

спол. мети. Уживається для приєднання підрядного речення мети до головного. Стягли ми з Карпа свиту, поклали на постіль — хай проспиться, а самі на коней та й майнули на розвідки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 304); Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй музі, Хай вона, як зозуленька в лузі, Звеселить твого смутного друга (Леся Українка, I, 1951, 56).