Хай
Словник Грінченка
Хай, нар. Пускай, пусть. Хай їй лиха година! Рудч. Ск. Хай же її Бог благословить, мою дитину. МВ. II. 164.
Сучасні словники
[1]
Уживається для утворення аналітичної форми наказового способу 3 ос. дієслова, що виражає: а) наказ, спонукання. — Христе, дай отому бродязі, — сказала вона, вказуючи головою на Івася, — шматок хліба та хай уже він іде, хай моєї душі не мучить (Панас Мирний, I, 1954, 242); [Прапорщик:] Коли махну рукою — хай оркестр грає марсельєзу (Олександр Корнійчук, I, 1955, 151); б) дозвіл, згоду. — Ну, що ж — хай буде поєдинок! — Це він говорить уголос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); в) побажання, заклик. Хай згине цар! (Леся Українка, I, 1951, 253); Хай мир живе, хай дружби коло єднає нас в ряди ліцні! (Володимир Сосюра, III, 1958, 222); — Добре підкували, від серця, — запевняв буковинець на прощання. — Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні (Олесь Гончар, III, 1959, 94); — А хай воно пропаде! (Олександр Довженко, I, 1958, 220).
Хай йому (їй)! — уживається при відмові від якої-небудь думки, дії, вчинку і т. ін
Уживається в значені так і бути, гаразд, добре. Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 194)
Уживається для вираження готовності або прагнення до чогось. — Хай з ворогами й я сконаю, Та дай помститись за недолю, За сором мій і мого люду! (Леся Українка, I, 1951, 339); — Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти!.. — Еге-ге, — сказав Іван Антонович. — Бачу, ви, Хаєцький, погано зрозуміли свої командирські функції (Олесь Гончар, III, 1959, 310).
Уживається для вираження припущення при протиставленні. І хай він, може, впаде, як Юрій Брянський, в задунайських низинах чи в словацьких горах, він і в останню передсмертну хвилину дякуватиме долі за те, що вона не водила його манівцями, а поставила в ряди великої армії на пряму магістраль (Олесь Гончар, III, 1959, 292).
Уживається для приєднання підрядного речення мети до головного. Стягли ми з Карпа свиту, поклали на постіль — хай проспиться, а самі на коней та й майнули на розвідки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 304); Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй музі, Хай вона, як зозуленька в лузі, Звеселить твого смутного друга (Леся Українка, I, 1951, 56).
