Зоріти

Зоріти, -рію, -єш, гл. Свѣтиться, свѣтить, сіять. Місяць світить, зоря зоріє. Чуб. V. 474. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. См. Зоряти.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Іноземні словники
- 2.1 [ https://dic.academic.ru/searchall.php?SWord=%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%82%D0%B8&from=xx&to=ru&did=&stype=0 Словари и энциклопедии на Академике]
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див. також
- 5.1 Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка
  - 5.1.1 зоряти
  - 5.1.2 світитися
6 Джерела та література
- 6.1 [адреса посилання]
7 Зовнішні посилання
- 7.1 Матеріал з Вікіпедії
- 7.2 [адреса посилання]

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗОРІТИ, зорію, зорієш і зорю, зориш, недок. 1. тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. На синім небі густо зоріли зорі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49); Сумно крізь віконце Молодик зорить... (Павло Грабовський, I, 1959, 371); Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 281); * Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 4); // Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Микола Трублаїні, II, 1955, 187); // перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти 1 волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим горіти (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 64); // перен. Бути величним, осяяним блиском слави. Герої, славою повиті, Зорів кожного ім'я (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 81); Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 105). 2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола(Максим Рильський, I, 1960, 125); Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 492); // Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися. Цвіли над шляхом голубі Петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 288); В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 427); Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові(Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 185); // перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. Було між дівчатами так і зорію (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 63). 3. перен. Сяяти, світитися (про очі). Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже! (Борис Грінченко, II, 1963, 141); // чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Мирослав Ірчан, II, 1958, 25); // Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін. Діти любі, чемні діти, Й вив життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 200). 4. Наближатися, наставати (перев. про світанок). Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 196); // безос. Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині(Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 164).

-prjamec.html Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Зоріти, -рію, -єш, гл. Свѣтиться, свѣтить, сіять. Місяць світить, зоря зоріє. Чуб. V. 474. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. Cм.зоряти.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ЗОРІ́ТИ, зорі́ю, зорі́єш і зорю́, зори́ш, недок. 1. тільки З ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. На синім небі густо зоріли зорі (Коцюб., І, 1955, 49); Сумно крізь віконце Молодик зорить… (Граб., І, 1959, 371); Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє (Гончар, Тронка, 1963, 281); * Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Тер., Серце.., 1962, 4); // Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Трубл., II, 1955, 187); // перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти І волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим зоріти (Олесь, Вибр., 1958, 64); // перен. Бути величним, осяяним блиском слави. Герої, славою повиті. Зоріє кожного ім’я (Ус., Дорогами.., 1951, 81); Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Мал., Віщий голос, 1961, 105). 2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Рильський, І, 1960, 125); Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет…(Сос., І, 1957, 492); // Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися. Цвіли над шляхом голубі петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки(Цюпа, Грози.., 1961, 288); В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Збан., Сеспель, 1961, 427); Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові (Нагн., Вибр., 1957, 185); // перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. Було між дівчатами так і зорію (Барв., Опов.., 1902, 63). 3. перен. Сяяти, світитися (про очі). Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже!(Гр., II, 1963,141); // чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Ірчан, II, 1958, 25); // Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін. Діти любі, чемні діти, Й ви в життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (У. Кравч., Вибр., 1958, 200). 4. Наближатися, наставати (перев. про світанок). Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Гончар, Тронка, 1963, 196); // безос. Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині (Чендей, Поєдинок, 1962, 164).

Іноземні словники

[ https://dic.academic.ru/searchall.php?SWord=%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%82%D0%B8&from=xx&to=ru&did=&stype=0 Словари и энциклопедии на Академике]

зоріти зорі́ю, зорі́єш і зорю́, зори́ш, недок. 1) тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. || Вкриватися зорями, бутизоряним (про небо). || перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. || перен. Бутивеличним, осяяним блиском слави. 2) перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. || Вирізнятися своїм кольором, освітленням;виднітися. || перен. Вирізнятися поміж інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. 3) перен. Сяяти, світитися (про очі). || чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). || Виявлятись у виразіобличчя, очей і т. ін. 4) Наближатися, наставати (перев. про світанок). || безос. •• Ще й на світ не зорі́ло безос. — не розвиднялося, не світало.