Зоряти

Зоря́ти, -ря́ю, -єш, гл. Свѣтиться, сіять. Що то була за дівчина! Зайде в хату, то мов зоря зоряє. Г. Барв. 103, 237. Там квітки як в божім раю... зорями ч траві зоряють. К. Дз. 221. Ой вийду на гірку та гляну на зірку, що зоря зоряє, а вся челядь гуляє. Грин. III. 61. См. Зоріти.

Сучасні словники

ЗОРЯТИ, яє, недок. розм. Те саме, що зоріти. Схопилась, вискочила на задвірок, — уже рання зоря зоряє (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 237); Андрій в перший день, як тільки вийшов косити траву, поновив шапку на оборозі, бо вже зоряла вершком (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 227);

// безос. Додавала серцю жалю й пісня. Вона, знай, голосила над австрійськими окопами.. А коли стало зоряти, урвалася пісня (Юрій Мушкетик, Серпе.., 1962, 307). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 690.

ЗО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗОРА́ТИ, рю, реш, док., перех. і без додатка.

1. Обробляти землю плугом Блискучі срібні лемеші зорювали незайману землю (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 47); Зорав, посіяв він горох, заволочив, Аж тут і дрібний дощ ріллю його змочив (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 60); Подивіться ви у поле, Як засіяні лани, Трактористи все зорали, — Більш не буде цілини (Максим Рильський, III, 1956, 51); * Образно. І чим тільки цей ненависний Роман зміг закрутити їй голову, якими словами зорав і засіяв її серце? (Михайло Стельмах, I, 1962, 475).

2. Орючи, знищувати що-небудь. Селяни давно вже зорали межі, в гурті живуть щасливо, в добрі і достатку (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 41); * Образно. Між селом і містом — у цвітінні — Мій народ зорав навік межу… (Терень Масенко, Побратими, 1950, 15).

3. тільки док. Норити землю, наробивши заглибин, вибоїн; // перен. Укрити зморшками (обличчя і т. ін.). Нестаток, і тяжка робота, і натуга Зорали зморшками чоло (Іван Франко, X, 1954, 42); На хвилину він заплющив очі, і всі вісімдесят років зморщок, що глибоко зорали вздовж і впоперек його лице, раптом напружились і схрестились одна з одною (Олександр Довженко, I, 1958, 498).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 688.

ЗОРЮВА́ТИ, юю, юєш, недок.

1. Ночувати просто неба. Як де стануть зорювати.., то поки каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив, що чував і що видав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 229); — А поки що будьте здорові. Не зорювати ж нам під чужою хатою (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 70); // Спати на зорі, на світанку. — Отак з ночі схопився [Захарко]! Ще зорював би саме, — зітхнула мати (Іван Ле, Право.., 1957, 17).

2. розм. Не спати вночі. І от робота скінчена. Сидиш Перед вікном відчиненим — зорюєш — І відчуваєш, як у грудях серце Наповнюється тихим рівним світлом (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 98).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 689.

Зоряти — зоря́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
Зоряти — ЗОРЯ́ТИ, я́є, недок. розм. Те саме, що зорі́ти. Схопилась, вискочила на задвірок,— уже рання зоря зоряє (Барв., Опов.., 1902, 237); Андрій в перший день, як тільки вийшов косити траву, поновив шапку на оборозі, бо вже зоряла вершком (Чендей, Вітер.. Словник української мови в 11 томах
Зоряти — Зоря́ти, -ря́ю, -єш гл. Свѣтиться, сіять. Що то була за дівчина! Зайде в хату, то мов зоря зоряє. Г. Барв. 103, 237. Там квітки як в божім раю... зорями ч траві зоряють. К. Дз. 221. Ой вийду на гірку та гляну на зірку, — що зоря зоряє, а вся челядь гуляє. Грин. III. 61. см. зоріти. Словник української мови Грінченка
Зоряти — СВІТА́ТИ безос. (про настання світанку, ранку), РОЗВИДНЯ́ТИСЯ, РОЗВИ́ДНЮВАТИСЯ, СІРІ́ТИ, ДНІ́ТИ, РОЗСВІТА́ТИ, РОЗСВІТАТИСЯ, СВІТЛІ́ТИ, СВІТЛІ́ШАТИ, ЯСНІ́ТИ, ЗОРІ́ТИ, ЗОРЯ́ТИ розм., МРІ́ТИ. — Док.: розвиднитися, розсвіну́ти, посвітлі́ти, посвітлі́шати. Словник синонімів української мови

Етимологія

ЗОРЯ́

пcл. zarja, zorja;
споріднене з лит. žarijà «жаринка», žarìjos «жар», žarà «заграва, сяйво», žėreti «блищати», žėrúoti «тліти, світитися», прус. sari «жар»;
іє. *g’her-, *g’herə-, *g’hrē-) «сяяти», до якого зводяться також псл. zьrěti, укр. здрі́ти, зрі́ти;
р. заря́, зоря́, бр. зара́, зо́рка, др. зоря, п. zorza, ст. zarza, ч. záře, zoře, слц. zora, вл. zerja, нл. zorja «заграва», полаб. zöri, болг. зора́, заря́, м. зора, схв. зòра, слн. zòr, zóra, zórja, стсл. зорга, зарга;