Німо
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:33, 20 листопада 2017; Mmbohoslavets.if17 (обговорення • внесок)
Німо, нар. Нѣмо; безгласно; молчаливо. У хаті сумно, німо. Мир. Пов. І. 134. На мене мати якось приглядається, наче що випитує німо. Г. Барв. 238.
Сучасні словники
НІ́МО. Присл. до німий 2. Глухо й німо в Марини в хаті; високо стіни морок окриває (Панас Мирний, IV, 1955, 249); Очі чорні [Марії] німо дивились на Давида і винувато, і радісно (Андрій Головко, II, 1957, 107); Сіріють стіни німо (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 37). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 425.
