Мертвець

Мертвець, -ця́, м. = Мрець. Місяць світе, мертвець їде. Чуб.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МЕРТВЕ́ЦЬ, мертвеця́, чол. Те саме, що мрець. Пізнай, Як живе твій милий; Чи живе він, чи мертвець… Чи з тобою під вінець Піде з старостами (Бор., Тв., 1951, 61).

Знаки української етнокультури: Словник-довідник

Мертвець = Мрець—

1) померла людина; покійник; за давніми ві­руваннями, мерці мали три дні на рік, коли відбувалися їхні сходини (Чистий четвер перед Великоднем, або Навський Великдень, — вес­няний збір; «коли жито цвіте» — літній збір; на Спаса — осінній збір); відвідують нібито свої хати під Різдво, на Великдень; помина­ють їх на Про́води; неспокій­ні мерці блукають по землі та зав­дають людям шкоди;

2) зало́жні мерці́ — померлі неприродною смертю — вішальники, самогубці, замерзлі в дорозі, загиблі в бою та ін.

Фразеологічний словник української мови

• ходя́чий (живи́й) мрець (мертве́ць). 1. Дуже худа, виснажена, немічна і т. ін. людина. У мене перед очима стоять привиди — київські звільнені з неволі громадяни, живі мерці (О. Довженко). 2. Людина, що втратила інтерес до життя, байдужа до всього. Не було вже, мабуть, нічого на світі, що могло би вразити бідного Хаїма. Це був ходячий мертвець (Г. Хоткевич).

Додаткові словники

Словарь Ушакова

Мертвец, мертвеца, м. Умерший человек, покойник. тятя, тятя, наши сети притащили мертвеца. Пушкин.

Толковый словарь русского языка Ожегова С. И.

Мертвец, м. Умерший человек, покойник. прилагательное мертвецкий, -ая, -ое.

Словарь Ефремовой

Мертве́ц, м.. Умерший человек; покойник. Перен. разг. Человек, лишившийся духовных и физических сил.

Ілюстрації

Цікаві факти

Заложні мертвеці́ за народними повір'ями — померлі неприродною смертю люди (втопленики, самогубці), які, на відміну від небіжчиків, що вмерли природною смертю, вважалися нечистими. Хоронили їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах. За повір'ям душі заложних мерців набирають різного вигляду і тиняються світом, доки не спокутують своїх гріхів. При цьому вони нерідко збиткуються над живими людьми. Народна уява наділяла заложних мерців надприродними властивостями. Під час посухи їхні могили поливали водою, щоб викликати дощ. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого маку-видюку, забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або льоном. Робити це слід було до обіду, бо після обіду вже мрець починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі обід ставлять. Ці мотиви виразно ілюструють вірування українців у безсмертя душі, її окреме існування.

Потерчá (поторочá, потерчук, страдча) — в українській міфології так називають дитину, яка померла нехрещеною, або власне її душу. Демонічна істота. Ховати нехрещених дітей на кладовищі вважали великим гріхом, тому місця для похорону обирали десь за цвинтарем, на перехресті доріг. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Тому кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під перелазом у народі пояснювали тим, що, переступаючи це місце, люди щоразу «творили ногами» хрест, перехрещували потерчатко. Існував також звичай переступати новонароджених тварин, оберігаючи їх від нечистої сили. Тих дітей, що народились неживими, закопували й під «верхом», де закривали в сінях бовдур — пічну трубу. Це зрозуміло, бо саме димар хати вважали ходом у потойбіччя. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими. На Закарпатті, щоб не боятися небіжчика-чоловіка, вдова тричі вигукувала його ім'я в піч.

Сме́ртник — особа, що прирікає себе насмерть задля якоїсь цілі, ідеї. Досягнення цієї цілі, притім, відбуваєтсься втратою життя.

Труп — мертве тіло людини чи тварини.

Поезія

Веселий мрець

Ти землю соком напоїв,

Травою серце заростає,

Коли в безодні задушив

Ти відчуття свого покою.

І демон гаркав, і сопів,

Коли сира могила душить,

І черви в тілі, як клубок

Веселу пісеньку співають.

І у душі твоїй зривають

Останній подих, лютий гнів,

Між злої дороги засипають

Тобі дорогу до могил.

Де очі світяться холодні

Між стін чекає у пітьмі,

Образа схована у серці,

У серці згнилому давно.

У серці згнилому давно

Не залишилось відчуттів,

Ти відступаєшся із шляху,

Де мій реальний, божевільний світ.

(Шарль Бодлер)