Мертвець

Мертвець, -ця́, м. = Мрець. Місяць світе, мертвець їде. Чуб.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МРЕЦЬ, мерця, чол. Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 28); * У порівняннях. Гузир м'яв у руці оповістку і зблід на обличчі, як мрець (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 76).

МЕРТВЕ́ЦЬ, мертвеця́, чол. Те саме, що мрець. Пізнай, Як живе твій милий; Чи живе він, чи мертвець… Чи з тобою під вінець Піде з старостами (Бор., Тв., 1951, 61).

Знаки української етнокультури: Словник-довідник

Мрець = Мерле́ць —

1) померла людина; покійник; за давніми ві­руваннями, мерці мали три дні на рік, коли відбувалися їхні сходини (Чистий четвер перед Великоднем, або Навський Великдень, — вес­няний збір; «коли жито цвіте» — літній збір; на Спаса — осінній збір); відвідують нібито свої хати під Різдво, на Великдень; помина­ють їх на Про́води; неспокій­ні мерці блукають по землі та зав­дають людям шкоди;

2) зало́жні мерці́ — померлі неприродною смертю — вішальники, самогубці, замерзлі в дорозі, загиблі в бою та ін.

Фразеологічний словник української мови

• ходя́чий (живи́й) мрець (мертве́ць). 1. Дуже худа, виснажена, немічна і т. ін. людина. У мене перед очима стоять привиди — київські звільнені з неволі громадяни, живі мерці (О. Довженко). 2. Людина, що втратила інтерес до життя, байдужа до всього. Не було вже, мабуть, нічого на світі, що могло би вразити бідного Хаїма. Це був ходячий мертвець (Г. Хоткевич).

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]