Шепнути

Шепнути, -пну, -неш, гл. Однокр. отъ шептати. Шепнуть.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШЕПНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до шептати. Килина одхилила двері й щось шепнула до Терлецької (Нечуй-Левицький, III, 1956, 45); Майор шепнув мені, що в нього є до мене конфіденціальна розмова (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 23); Радист помітив Крайнюка і щось шепнув у мікрофон (Василь Кучер, Голод, 1961, 454); — Ах, жах який! — шепнула якось механічно пані Наталя (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 168); Федоренко почекав, поки все стихло на дорозі, і, стаючи на межі, коротко шепнув: — Вперед (Яків Качура, Вибр., 1953, 385); Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі — вона, мов тороплена, Шукає матері, дрижить, втіка... (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 183); Ну, а тепер він певний, бо панський пастух Хома Ґудзь шепнув йому тоту новину. Хома хоч ходить біля товару, та все ж ближче до панів, бо треться коло них. Буде фабрика, буде!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); «Але звідки він пронюхав, — опустивши голову, міркував собі Миронець. — Не інакше, як Устина йому шепнула» (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 74); * Образно. Висока, струнка грабина посхиляла свої голови, мов дерево хоче шепнути свому сусіду через стежку якусь новину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 459);

// розм. Доносити на кого-небудь. — Що ж я верзу?.. кажи що? — сучиться п'яний. — А то... що як почує хто та шепне туди... Ти знаєш, яка він [пан] сила?.. Буде ще! (Панас Мирний, I, 1949, 301); Могло бути й гірше, певно знайшлись би й такі у що шепнули вищому начальству (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 83).

// На (над) вухо шепнути див. вухо.

2. розм. Те саме, що порадити. Якось раз Андрій.., стираючи порох із столу, зобачив на ньому кілька мідяків. Ніби який чорт шепнув йому: «вкради» (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 446); Тимко лежав мовчки, сердито покусуючи губи. «Шепнув мені чорт женитися» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 275); — Ну, що ж, Маріє, завтра сама приходь на поле. Не проспи. Я шепну Тимофію Горицвіту, щоб наміряв тобі з пару лишніх кроковок [землі] (Михайло Стельмах, II, 1962, 26).

Ілюстрації