Шептати

Шептати, -пчу, -чеш, гл. 1) Шептать. Тихо стало в хаті, тілько наймичка шептала: «Мати.... мати.... мати....» Шевч. 107. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. Про тебе і в шпиталях шепчуть — говорятъ хвастливому. Ном. № 2584. 2) О знахарствѣ: пришептывать. Не так буде, як ворожка шепче, а так буде, як Бог дасть. Ном. № 234. 3) Наговаривать, наушничать.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ШЕПТАТИ, шепчу, шепчеш, недок.

1. перех. і неперех. Говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки. — Нічого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 196); — Господи, боже! де ж твоя правда?.. — шепче Чіпка. — Де її шукати?.. (Панас Мирний, I, 1949, 252); Ганна шепче: — Слава... слава богу! Ходи сюди, не лякайся... Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати (Тарас Шевченко, I, 1963, 322); — Коли так через півгодини, чую, щось потихеньку — трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться у бо вже тріщить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 261); — Максиме, я збігаю за лопатою, — шепче Костянтин (Михайло Стельмах, I, 1962, 437); * Образно. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 358); Квіти пахучі гнуться в коханні, Шепчуть про щастя, про вроду (Максим Рильський, I, 1960, 113); // перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін. Пішов шелест по діброві; Шепчуть густі лози. А дівчина спить під дубом При битій дорозі (Тарас Шевченко, I, 1963, 7); Шепче осика незмінно, Місяць, мовчить в вишині... (Максим Рильський, I, 1956, 46); Шепче вітер на валу, Гонить хвилю немалу (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 39). ♦ В обидва вуха шептати див. обидва; Шептати в ніс див. ніс.

2. неперех., з ким, також із сл. один до одного, між собою. Розмовляти тихо, пошепки; шептатися. Багатий шепче з кумою, а убогий з сумою (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 73); Писарці показували пальцями на Олександру, шептали щось один до одного, сміялись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 39); * Образно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою (Тарас Шевченко, I, 1963, 144); Чуєте: зерна лягають в, ріллю. Шепчуть про щось між собою (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 15).

3. перех. і неперех., розм. Передавати чутки, поговори, розмови. Післанці [посланці] з Корчина й Тустаня говорили: — ..Шепчуть люди, що хотять [бояри] запродати шляхи наші монголам (Іван Франко, VI, 1951, 55); [Печариця:] Бажав би я знати, що то за секрети шепче одна панночка другій на вушко? (Панас Мирний, V, 1955, 145).

4. перех. і неперех., від чого, над ким — чим, заст. Чаклуючи, промовляти наговір, приворот. Без знахурок та без ворожок не обійшлось: виливали переполох, вмивали від уроків, шептали від очей і що не робили — усе нічого та й нічого... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 444); Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 228); — І шептати вміє [Мар'яна]? — Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (Михайло Стельмах, II, 1962, 272).

Ілюстрації

Джерела та література

Академічний тлумачний словник(1970—1980) Орфографічний словник української мови