Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Харків (1875 – 1885)

Тюрма

Свідоцтво про закінчення училища

Під час літніх канікул 13-річний Борис у батьковій скрині на горищі знайшов «Кобзар». Враження від прочитаної книжки він сам описував згодом так: "з мертвого він зробив живе - "трупи встали і очі розкрили!". За словами письменника, з того часу «Кобзар» став його «Євангелієм», а сам Т.Шевченко «зробивсь мені і до сього дня зостається пророком».

Під впливом Шевченкового слова Б. Грінченко став писати українською. Юний автор захопився різними жанрами: писав вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український».

Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 16-річного Бориса. У нього знайшли "заборонену літературу": зібрання брошур, "хотя, по-видимому, и одобренных Цензурою", однак свідчило про "известное направление мыслей и стремление заниматься такими вопросами, которые не соответствуют ни возрасту, ни развитию 16-летняго ученика" (цит. "Справи про обвинувачення" Департаменту поліції). Юнак не зізнався, в кого взяв книжки, тому його вкинули у в’язницю. Мужня поведінка Бориса викликала захоплення в молоді. Жахливі тюремні умови підірвали здоров’я юнака назавжди.

З училища хлопця вигнали без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами».

Рік Борис перебував у батька на поруках, не маючи права навіть приїжджати в губернське місто, на хуторі Долбіно (Долбін Кут, Кути), куди родина переїхала 1875 р., продавши Вільховий Яр.

Відбувши рік, хлопець з 10 крб. в кишені і невеликим вузликом з харчами та одягом пішки вирушив до Харкова. У велике життя Борис пішов із чотирикласною освітою, що не завадило йому стати великим ученим завдяки наполегливій праці.

Дядько Микола Літарєв, материн брат, влаштував Бориса канцеляристом у Харківській казенній палаті. Жив юнак у страшенній бідності, обідав через день у найдешевшій їдальні. Проте саме робота канцеляриста показала Б. Грінченкові, що темні, забиті й неосвічені селяни не вміють захистити свої права. Так у нього виникло бажання стати вчителем.

У квітні 1881 року Борис склав екзамен при Харківському університеті. Фотокопія свідоцтва засвідчує присвоєння йому звання вчителя початкового народного училища.

17-річний юнак ступив на тернисту дорогу народного вчителя. У цьому ж році відбувся й письменницький дебют молодого поета, якого підтримав І. Нечуй-Левицький. «Він одіслав деякі мої вірші в «Світ», і там вони надруковані під псевдонімом Іван Перекотиполе», – із вдячністю згадуватиме Б. Грінченко. Перша друкована поезія «До праці» є яскравим прикладом перших творів молодого вчителя.

Учительській праці письменник віддав майже 10 років. Вважав, що саме тут він принесе своєму народові найбільше користі. А в яких умовах працював, свідчить лист до приятеля І. Зозулі: «Школа – це маленька хатинка…; в ній дві поламаних парти, вибите скло, зрита долівка і страшенний холод. Книжок нема ні одної».

Працював самовіддано, навіть грамоту отримав, у якій зазначено, що він «при отличном поведении исполнял лежащие на нем педагогические обязанности с любовью, знаним дела и весьма успешно».

Школа в селі Нижня Сироватка, де Грінченко був завідувачем, збереглася (нині Сумська обл.).

10 лютого 1884 р. Борис Грінченко одружився з народною вчителькою Марією Гладиліною, з якою познайомився влітку на вчительських курсах у Змієві. За свідченням сучасників, Борис та Марія створили унікальну українську родину, де панувала виняткова гармонія подружнього життя.

Напередодні весілля Марія писала коханому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з’єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».

Фото

Свідоцтво про закінчення училища (ч.2)	Борис	Перші твори	Перша школа
Університет	Свідоцтво про одруження	Марія	Борис