Идоляка

Идоля́ка, -ки, м. Ув. отъ Идол.

Тлумачення слова у сучасних словниках Слово идоляка через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької; грец. είδωλον («подоба, образ») зводиться до грец. ίδεῖν («бачити»), спорідненого з лат. video («бачу») й укр. ви́діти.

Образ — старослов'янське образъ‚ утворене з префікса *ob- і основи іменника *razъ, пов'язаного чергуванням голосних з *rězati («різати»)[3]. Старословянське подоба — від прасл. *doba («щось стосовне, властиве»), спорідненого з лит. daba («натура, вдача»).

Ідолопоклонництво Ідоли у релігійних віруваннях слугують символами божеств, при цьому в уявленнях самих вірян ототожнюючись із цими божествами. Тому в магічних практиках поширене обслуговування ідолів — підношення їм їжі, як живим істотам, прикрашання, але часто і побиття, шмагання, «покарання» з метою примусити божество виконати щось вигідне людині. За твердженням Еміля Дюркгайма, ідол чи тотем символізує єдність спільноти, поклоніння идолу об'єднує людей, щоразу утверджуючи цінності та норми цієї спільноти.[6]

Ікона відрізняється від ідола тим, що вона за своєю метою є символом Бога чи святого, але не тотожна їм.

В Давній Русі для позначення дерев'яних або кам'яних зображень божеств, які ставилися на узвишшях або в капищах, вживалося слово «кумири» (воно має праболгарське (тюркське) походження). Найдавніші идоли русів описані в «Записці» Ібн Фадлана. В «Повісті временних літ», де йдеться про реформу язичництва часів Володимира Святославича, згадуються дерев'яні І. Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. На розкопках давніх городищ археологи знайшли чимало стовпоподібних кам'яних идолів, найвідоміший з них — Збруцький идол.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації