Идол

Словник Грінченка

И́дол, -ла, м. 1) Идолъ. Шевч. 603. 2) Чортъ. Ув. Идоля́ка. Так і загув угору той идоляка. Грин. II. 12.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ІДОЛ, а, чол.

• У язичників — статуя, що зображує бога; бовван (у 1 знач.), божок. Молилася [мати] своїм пенатам І в Капітолій принесла Немалі жертви. Ублагала Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Тарас Шевченко, II, 1963, 282); Пам'яткою культу східних слов'ян є кам'яний ідол, знайдений в р. Збруч біля м. Гусятина. Він являє собою чотиригранний стовп, увінчаний чотирма зображеннями обличчя під однією шапкою (Історія УРСР, I, 1953, 36); — Боги, Добрине, — це тільки ідоли, які я сам приказую відливати з золота, срібла, криці чи тесати з дерева або каменю (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 171).
• перен., заст. Про того, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать. Він сам був ідолом для всіх сусідських паннів (Нечуй-Левицький, I, 1956, 442); Наш дачний ідол, учениця драмкурсів Маруся, була зараз не говірка і надто привабна, надто свіжа й молода (Степан Васильченко, II, 1959, 527).
• перен., лайл. Про нетямущу, дурну або бездушну людину. [Микита:] Чого ти чіпляєшся до мене, ідоле? (Марко Кропивницький, I, 1958, 83); З господаревої світлиці хтось гупає в стіну: мовляв, тихіше, ідоле! (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 104).

Словники ABBYY Lingvo

ідол

• (статуя, якій поклоняються як божеству), кумир, божок, бовван
• (той, хто / те, що є предметом схиляння, захоплення, обожнення), кумир, божество, божок
• перен. Про того, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать; кумир.
• перен., лайл. Про нетямущу, дурну чи бездушну людину.

Словар іншомовних слів

ідол; ч. (гр., зображення, образ, подоба)

• В давньогрецькій філософії назва невловимого зображення предмета, яке, нібито відокремлюючись від предмета, діє на органи чуттів, викликаючи його чуттєве сприйняття.
• В релігіях - об'єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним. Зберігся у всіх релігіях (у праволав'ї - ікони, в католицизмі - статуї).
• перен. Об'єкт безрозсудливого, сліпого поклоніння.

Іноземні словники

Oxford dictionary

Idol noun

• an image or representation of a god used as an object of worship.
• a person or thing that is greatly admired, loved, or revered:
• a soccer idol

Origin: Middle English: from Old French idole, from Latin idolum 'image, form' (used in ecclesiastical Latin in the sense 'idol'), from Greek eidōlon, from eidos 'form, shape'

Cambridge dictionary

Idol

• someone who is admired and respected very much:
• a pop/sporting idol

The Hollywood film idols of the 1940s were glamorous figures, adored by millions.

• a picture or object that people pray to as part of their religion:

The ancient people of this area worshipped a huge bronze idol in the shape of an elephant.

OneLook Dictionary

Idol NOUN:

• An image used as an object of worship.
• A false god.
• One that is adored, often blindly or excessively.
• Something visible but without substance.

Ілюстрації

Цікаві факти

• І́дол, ідолянин (заст.) «язичник» — через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
• грец. είδωλον «подоба, образ» зводиться до грец. ίδεῖν «бачити», спорідненого з лат. video «бачу».[1]
• Образ — старослов'янське образъ‚ утворене з префікса оb- і основи іменника razъ, пов'язаного чергуванням голосних з rězati «різати».

Старословянське подоба «прикраса» — прасловянське doba «щось стосовне, властиве», споріднене з литовським daba «натура, вдача».

Див. також

Ідол

Божество

{{subst:Шаблон:Словник