Куль
Куль, -ля́, м. 1) Вымолоченный снопъ. Дав йому він в’язочку сіна і куль соломи і міх полови. Ном. Употребл. для солом, кровель. Купила дві копи кулів. Батько, де текло, кришу поладив. Г. Барв. 249. 2) Связка камышу. В костер кладуть 30 кіп очерету, а в копі 60 кулів. Павлогр. у. 3) Палка или конусообразный обрубокъ, употребляемый въ дѣтской игрѣ того-же имени. Ив. 22. 4) Родъ жгута, свернутаго изъ свитки, которымъ бьютъ во время дѣтской игры въ крам. Ив. 43. Ум. Кулик.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КУЛЬ, -я, чол. Обмолочений і обтрушений від уламків сніп жита або пшениці, що використовується для покрівлі. По всій улиці коло кожного двора лежали купи соломи та стриміли кулі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 81); — Збудували ми хліва.., своїх кулів натрусили, сніпків з них накрутили і ними вшили (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 193); Йому треба.. збити на кулі сорок кіп пшениці, — він помолотив би й машиною — діло невелике, — але йому до зарізу треба кулів: клуні й нові хати синам укривати (Григорій Косинка, Новели, 1962, 167);
- У порівняннях. Він зразу заплющив очі — і, як куль соломи, упав знову на ліжко… (Панас Мирний, I, 1954, 360).
- Куль околоту — сніп жита або пшениці, обмолочений нерозв'язаним. Під вікном блиснув сніп вогню, і зразу ж за цим у хату влетіло водночас чотири кулі околоту (Григорій Епік, Тв., 1958, 296).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Куль, -ля́, м.
- Вымолоченный снопъ. Дав йому він в’язочку сіна і куль соломи і міх полови. Ном. Употребл. для солом, кровель. Купила дві копи кулів. Батько, де текло, кришу поладив. Г. Барв. 249.
- Связка камышу. В костер кладуть 30 кіп очерету, а в копі 60 кулів. Павлогр. у.
- Палка или конусообразный обрубокъ, употребляемый въ дѣтской игрѣ того-же имени. Ив. 22.
- Родъ жгута, свернутаго изъ свитки, которымъ бьютъ во время дѣтской игры въ крам. Ив. 43. Ум. Кулик.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
1)КУЛЬ
муж. рогожный мешок; из мочал ткутся, на стоячем станке, рогожи, а из рогож шьются кули.
- камч. видлога, капишон.
- сиб. птица кулик.
- Неуклюжий, неповоротливый человек. Валить, куль кулем! Мучные кули самые прочные и большие: рогожа 13/4 ·арш. длины, 3 ·арш. ширины, до 16 ·ф. весу; солевой куль до 10 ·ф., овсяный до 6 ·ф.
- Куль означает и четверть, меру сыпучих тел, обычно ржи 9 пудов 10 ·ф., овса 6 пудов 5 ·ф. Расселся, что куль муки! С моей руки хоть куль муки. Кабы с вашей руки да куль муки! Беды кульем валятся, а счастье золотниками. Друга узнать, вместе пуд (куль) соли съесть. Из куля в рогожку. Поправился из кулька в рогожку. В куль да в воду, мордовский суд. У меня рогожа - та же одежа, да куль праздничный! Куль да рогожа, вот те и одежа! Либо в кулек, либо в мешок. Куль с бородой, на говяжьих подставках, шутл. брюхан. И по кулю знать, что четверть.
- Куль соломы, зап. пук, вязанка. Кулье ср., собир. кули. Кулек, кулечик ·умалит. род сумки, мешка, с треугольной покрышкой и завязкой, из тонкой рогожи. Зовут кульками и плетеные из травы или кореньев мешки, в которых привозятся иные бакалейные товары. У него головища с кулища. Кулевой, к кулю относящийся; продаваемый кулями. Кулевая рогожа, лучшая, а таевочная и крышечная плоше. Кулевой товар. Кулечный, к кульку относящийся. Кульковый, кульками продаваемый. Кулевщик, кулечнак муж. рабочий, который шьет кули из рогож. Кулевщичий, к ним относящийся. Куляк или кулеватый человек, неуклюжий, тяжелый, неповоротливый. Кулевоз муж. кто возит кули, хлеб, муку.
2) КУЛЬ
- В мансийской мифологии злой дух. Войско К. подвластно владыке загробного мира Куль-отыру (поверья о них близки христианским представлениям о чёрте). Враги людей, К. опасны для них не столько своей сверхъестественной силой, сколько злобными проделками. Населяют леса и источники (см. Вит-куль), наделяются обликом собаки или собачьей головой.
- В коми мифологии (коми-пермяки) творец зла, противник Ена.
Ілюстрації
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Сніп — в'язка, пучок, в якому стебла зернових рослин в'язали після жнив, зручні для обмолоту зерна. У снопи також в'язалися стебла льону та інших рослин.
Зжаті за допомогою серпа стебла зернових складали у сніп, обв'язуючи його солом'яним джгутом — пере́ве́слом. Для цієї мети жниця використовувала спеціальний кілочок, який носила за поясом — цурку чи юро́к. Нижня частина снопа (з окоренками стебел) називалася гузи́р.
Обмолочений сніп (без зерна) називається около́т (рідше околі́т): його можуть обмолотити нерозв'язаним чи перев'язати знову після обмолоту. Якщо сніп молотили не розв'язуючи, це називалось «молотити в околот».
Обмолочений і обтрушений від полови сніп, використовуваний для покрівлі (стріхи) називають куль (діал. парка, стріп; невеликий куль, зв'язаний у місці колосків, називався ки́тиця). Куль околоту — сніп жита або пшениці, обмолочений нерозв'язаним. Маленький околот — при́колоток. «Околотити хату» означало «покрити стріху околотами». Снопи складали в копиці, або у великі скирти. Копиця, стіжок з 60 снопів (складених колоссям усередину і покритих одним снопом згори) називалася копо́ю і була одиницею ліку хліба. Вдвоє менша копиця, в 30 снопів, звалась полу́кіпок, копа з 15-20 снопів — як кладня. Складанням снопів у скирти займалися спеціально призначені робітники — кладільники чи кладії. При найманні жниць з одержанням плати натурою домовлялися, за який сніп вони будуть жати: наприклад, «жати за дев'ятий сніп» означало, що жниця-наймичка отримуватиме дев'яту частину зжатих нею снопів.
Деякі конструкції жниварок передбачають автоматичне зв'язування стебел у снопи: такі жниварки називаються снопов'язалками.