Моя майбутня професія
|
Зміст
Термінологія
Хореографія (від грец. χορεία — танець, хоровод, та грец. γραφή — писати) — мистецтво постановки танцю як послідовності кроків, рухів, фігур для створення найкращого сценічного ефекту.
Мистецтво створення сценічного танцю ґрунтується на маніпуляції абстрактних елементів рухів людського тіла: простору, форми, часу, енергії в рамках емоціонального контексту з метою вираження унікального творчого голосу. Мова рухів хореографії — це мова танцювальної техніки балету, сучасного чи джазового танцю, хіп-хопу, народного танцю, обрядового танцю чи звичних повсякденних рухів.
Хореографія намагається досягти в танцювальній композиції, органічної цілісності, ритмічної і неритмічної артикуляції, теми й варіації, повторення та імпровізації. Найвідоміший хореограф сучасності Інна Дзян.
Термін хореографія вживається також щодо постановки виступів у певних видах спорту: художній та спортивній гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні тощо.
Коротка історія про хореографію.
«Хореографічне мистецтво - один із самих масових і дійових засобів естетичного виховання, який має ефективний вплив на всебічний гармонійний розвиток особистості.
Танець - найулюбленіший і найпопулярніший вид самодіяльного мистецтва - сприяє естетичному вихованню і фізичному розвитку дітей. Навчаючись у хореографічних гуртках, діти знайомляться з мистецтвом хореографії, набувають певну танцювальну підготовку, розвивають пластичність, вміння красиво рухатися, зміцнюють організм, виправляють деякі фізичні вади
Перші танці древніх часів були далекі від того, що сьогодні позначають цим словом. Вони мали зовсім інше значення. Різноманітними рухами й жестами людина передавала свої враження від навколишнього світу, вкладаючи в них свій настрій, порухи душі. Вигуки, пісні, пантомімна гра були взаємопов’язані з танцем.
Сам же танець завжди, у всі часи був пов’язаний із життям і побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру й духу того народу, де він зародився. У зв’язку зі змінами соціального устрою, умов життя змінювались також характер і тематика мистецтва, змінювався і танець. Своїм корінням він глибоко сягає народної творчості.
Народившись у глибині віків, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець увібрав у себе місцеві, локальні, лексичні, структурні композиційні особливості, манеру і форму виконання, де він побутував, що вирізняє його навіть від однойменних білоруських та російських танців. Усе це є сутність поняття “колорит”: колорит національний, локальний.
Види хореографічних напрямків:
Народний танець — фольклорний танець, який побутуює у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець — це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а потім — для глядача (товариства, гурту, громади)
Бальні танці — група парних танців, що виконуются в спеціальних приміщеннях. Спортивні бальні танці поділяються на 2 програми: європейську і латиноамериканську. До європейської програми входять: повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот і квікстеп (швидкий фокстрот). До латиноамериканської: самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль і джайв. Бальні танці користуються величезною популярністю, проводяться турніри у всьому світу.
вальс — бальний танець європейської програми. Танцюється на 3/4. Як правило, на кожен такт відводиться три кроки. Під час руху вперед перший крок найбільшою мірою визначає довжину переміщення в даному такті, другий — кут повороту, третій — допоміжний, зміна вільної ноги, тобто перенесення центру тяжіння тіла.
Віденський вальс — бальний танець європейської програми. Аналогічний повільному вальсу, відрізняється кількістю тактів в хвилину, тобто темпом виконання.
Танго (ісп. tango) — старовинний іспанський народний танець. Парний бальний танець вільної композиції, що відрізняється енергійним і чітким ритмом. Спочатку отримав розвиток і поширення в Аргентині і Уругваї, потім став популярний у всьому світі. Раніше танго було відоме як танго criollo, або просто танго. Сьогодні існує багато танцювальних стилів танго, у тому числі аргентинське танго, уругвайське танго, бальне танго (американського і міжнародного стилю), фінське танго і старовинне танго. Аргентинське танго часто розглядається як «автентичне» танго, оскільки воно наближене до того, що спочатку танцювалося в Аргентині і Уругваї. Музика і танцювальні елементи танго популярні в діяльності, пов'язаній з танцями, гімнастикою, фігурним катанням на ковзанах, синхронним плаванням та ін.
Повільний фокстрот-(Slow Foxtrot) — танець Європейської програми, виконується на змаганнях, починаючи із C класу.
Фокстрот – новий парний танець, що розвинувся в 1912 р. в США з не настільки темпераментного ванстепа. Існує помилкова думка, що назва танцю походить від англійського слова foxtrot, що перекладається як «хода лисиці». Насправді це не так. Фокстрот був винайдений Гарі Фоксом (Harry Fox) для виступу на шоу в Нью-Йорку в 1913 р. Після Першої світової війни загальне захоплення фокстротом перекинулося на країни Європи. Це надзвичайно гармонійний танець, що поєднує перш за все неповторну «гладеньку» побіжність (невагомість) кроків та легкість. Мабуть, лише тут обидва партнери повністю зливаються в танці, як єдине ціле. Дійсно неповторний, такий, що не порівнюється ні з чим танець, привабливий Фокстрот, що має безліч інтерпретацій, є найскладнішим танцем стандартної програми. Фокстрот був частиною вистави "Jardin Danse" на даху Нью-Йоркського театру. Як частина свого виступу Гарі Фокс робив кроки "риссю" ("trotting") під музику "ragtime" і люди назвали його танець "Fox's Trot" (потім "s" пропала, а вимова залишилася). Гладкість ("smooth") – одна з основних характеристик фокстроту. Є версія (дуже сумнівна), що назва утворилася від лисиці ("fox"), оскільки лише вона нібито має незвичайну серед тварин ходу, коли ноги ставляться в одну лінію (слід в слід). Фокстрот дав істотний поштовх для всього бального танцю. Комбінація швидких і повільних кроків створює величезну кількість варіацій і приносить набагато більше задоволення, ніж танцювання всіх кроків в одному ритмі, на кожен рахунок (а до цього абсолютно всі танці танцювались в одному ритмі). Є велика кількість ритмічних поєднань кроків у фокстроті, він є найважчим танцем для вивчення через складний ритмічний характер руху. Музичний розмір цього танцю — 4/4, темп 30-32 такти в хвилину, справді повільний через природній спокій. Рахунок: «1», «2», «3», «4». Рухи формуються з рахунків «Повільно» і «Швидко» ("Slow"/"quick"). Акценти: дуже м'яко, майже непомітно, акцентуються «1», «3» долі такту, так і підйоми / зниження.
Квікстеп (англ. Quickstep) – швидкий фокстрот. Якщо термін "фокстрот" образний і в буквальному перекладі означає "крок лисиці", то термін "квікстеп" точніший, тобто "швидкий крок". Дійсно, йдеться мова про танець, який відповідно до його живого ритму вимагає від виконавця легкості, рухливості. Багатий варіаціями, квікстеп прийнято вважати "малою граматикою" стандартних танців. Рух швидкий, легкий, повітряний, стрімкий, швидкісний. Музичний розмір: 4/4. Тактів в хвилину: 50. Акцент: на 1 і 3 удари. Змагання: 1,5 - 2 хвилини. Підйом і зниження: починається підйом в кінці 1 продовжується протягом 2 і 3, верх/низ в кінці 4.
Са́мба — бразильський танець, один з п'яти танців латиноамериканської програми бальних танців. Музика самби має характерний ритм, що створюється барабанами і маракамі, зазвичай має 50-52 такти в хвилину (розмір 2/4).
Ча-ча-ча (ісп. cha cha cha) — музичний стиль і танець Куби, що набув також широкого поширення в латиноамериканських країнах Карибського басейну, а також в латиноамериканських общинах США, де переважають вихідці з цих країн. Ча-ча-ча виник в процесі еволюції і експериментів кубинського композитора Енріке Хорріна (Enrique Jorrin, 1926-1987) з Дансоном, в 50-х роках 20 століть. Виконується на змаганнях, починаючи з Hobby класу. Музичний розмір 4/4, темп – 30 тактів в хвилину. Це також один з п'яти танців латиноамериканської програми бальних танців.
Румба — парний кубинський танець африканського походження. Відмітною особливістю румби є еротичні плавні рухи, сполучені з широкими кроками. Найбільш відомою у всьому світі мелодією румби вважають знамениту «Guantanamera», написану Жозеїто Фернандесом, що швидко стала класикою румби.
Серед всіх бальних танців румба характеризується найбільш глибоким емоційним вмістом. У ході своєї еволюції румба набула багатьох ознак, характерних для блюзу. Існує несправедлива думка, що «румба — танець кохання». Слід підкреслити, що насправді румба, швидше, танець нещасного кохання, танець самотності. Контраст яскраво вираженого еротичного характеру танцю і драматичного вмісту музики створює неповторний естетичний ефект. Всупереч загальній думці про те, що рухи в румбі — це танцювальне втілення еротичних відчуттів, спочатку румба була весільним танцем, а її рухи означали не що інше, як родинні обов'язки подружжя. Нечисленні сучасні музичні оформлення румби, написані в мажорі, мають свою родзинку, але не залишають такого глибокого враження.
Пасодобль (ісп. Paso Doble — «два шага») — іспанський танець, що імітує кориду. Перша назва танцю — «один іспанський крок» («Spanish One Step»), оскільки кроки робляться на кожен рахунок. Пасодобль був одним з багатьох іспанських народних танців, пов'язаних з різними аспектами іспанського життя. Частково пасодобль заснований на бою биків. Партнер змальовує тореро, а партнерка — його плащ (мулета), іноді — другого тореро, і зовсім рідко — бика, як правило, враженого фінальним ударом. Характер музики відповідає процесії перед коридою.
Основна відмінність пасодобля від інших танців — це позиція корпусу з високо піднятими грудьми, широкі і опущені плечі, жорстко фіксована голова, в деяких рухах нахилена вперед і вниз. Така постановка корпусу відповідає характеру рухів матадора. Рухи можна інтерпретувати як битву матадора з биком. Вага корпусу попереду, але більшість кроків виконуються з каблука. Це єдиний танець, в якому для надання додаткового акценту використовуються удари каблуками по паркету.
Джайв (англ. jive) — танець афро-американського походження, що з'явився в США на початку 1940-х. Джайв є різновидом свінгу з швидкими і вільними рухами. Сучасний джайв сильно відрізняється від свінгу манерою, хоча в ньому часто використовують ті ж фігури і рухи. У бальних танцях джайв — один з п'яти танців латиноамериканської програми. Музичний розмір 4/4, темп — 44 такти в хвилину.
Балет (італ. ballare — танцювати) — 1.) вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; 2.) — синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.
Джаз-фанк (англ. Jazz-funk) — жанр джазової музики. Характеризується акцентом на сильну частку електрифікованим звуком, часто присутністю аналогових синтезаторів. До створення жанру привела інтеграція музичних стилів фанк, соул і ритм-енд-блюз у джазі. Спектр джаз-фанку досить широкий і включає в себе як джазові імпровізації в фанк, соул, джазові аранжування диско.
Виник у США на початку 1970-х років. Близькоспоріднені жанри соул-джаз та джаз-ф'южн. Відмінності між ними можна охарактеризувати більшою організованістю джаз-фанку, значно меншим присутністю вокалу, меншою роллю імпровізації, в порівнянні з соул-джазом, а також наявністю сильної частки і ритм-н-блюзових інтонацій, порівняно з джаз-ф'южн. Симбіоз джаз-фанку з вільною імпровізацією, характерною для фрі-джазу, отримав назву «фрі-фанк».
Джаз-модерн - це сила, гнучкість, пластичність, витривалість, чудова фізична форма! Заняття розвивають музичність, відчуття ритму, координацію, вміння володіти своїм тілом.
Основною особливістю джазового танцю є ізоляція, при якій одна частина тіла рухається незалежно від інших, віддаючись своєму власному ритму. Кожна частина тіла підготована настільки, що може рухатися не тільки ізольовано, але і протилежно. При цьому все тіло підкорюється загальному характеру танцю. Значна увага, також, приділяється музиці, адже в джазі немає рівномірного рахунку чи ритму, постійно з*являються синкопи, але не так в музиці, як в самій низці рухів, у танці. Цей стиль був створений на початку ХХ ст., а розквіт його припадає на 60-ті роки, разом з підйомом джазової музики. І зараз він продовжує активно розвиватись, поєднуючи техніку минулого з новими неординарними ідеями.
Хіп-хоп (англ. Hip-hop) — молодіжна культура, яка з`явилась в США в кінці 1970-х в середовищі афроамериканців. Включає в себе 4 основні елементи: діджеїнг, графіті, емсіінг (реп), брейкінг. Також часто 5-им основним елементом вважається вуличне знання (knowledge). До початку 1990-х рр. хіп-хоп став частиною молодіжної культури у багатьох країнах світу. Хоч вищеперелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру, вони живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп, графіті малюють вже далеко не тільки репери. Тому в наш час хіп-хоп часто асоціюється в першу чергу зі стилем музики.
Вступникам
Інформацію для вступників Ви можете переглянути за наступними посиланнями:
