Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Слобожанщина»
| Рядок 36: | Рядок 36: | ||
*[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | *[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | ||
*[[Віртуальний музей/Чернігів|Віртуальний музей: Чернігів]] | *[[Віртуальний музей/Чернігів|Віртуальний музей: Чернігів]] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Віртуальний музей]] | ||
Версія за 12:06, 19 березня 2013
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Слобожанщина
«Слобожанщина» (1863 –1875 рр.) представляє дитинство Бориса. Його батько – нащадок козацького роду. Прадід письменника, козак Грінченко, в селі Межиріччя (під Харковом) так затято й самотньо виступив проти закріпачення селян, що був покараний нагаями й закутий в кайдани. А дід Бориса, Яків Іванович Грінченко, поручик, сотник Сумського полку, вірною службою царю й отєчеству заслужив звання потомственого дворянина.
Дитинство
Батько Дмитро Якович – збіднілий дворянин, відставний штабс-ротмістр, – мав усього 19 десятин землі, більшу частину якої займав ліс. Борис – старший син, окрім нього було ще четверо дітей. Хлопчик дуже любив свою маму, допомагав їй няньчити молодших братика й сестричок.
Батькова хата стояла на пагорбі, внизу – ставок, водяний млин. А далі – ліс. Бувало, що й вовки забігали на подвір’я. Одного разу малий Бусик хотів погладити вовка, прийнявши за собаку. Хтозна що й було б, якби не побачила мама та й не наробила крику…
Майже позбавлений дитячого товариства, Борис любив ліс. Навчившись читати в шестилітньому віці, брав книги й залазив у лісові хащі. У батьковій бібліотеці були занадто серйозні книги: твори В.Скотта, Альфреда де Віньї, Дюма-батька, Віктора Гюго, М.Гоголя, О.Пушкіна та ін. У спогадах батька знаходимо цікаві епізоди з дитячих літ сина. Дмитро Якович розповідає, що Борис не минав жодної книги, «накидався на них і заглиблювався в читання. Цікавився газетами, робив на них свої помітки». На сьомому році почав писати вірші та випускати свою «курйозну» газету, в якій від дотепного й саркастичного Бориса діставалося всім. Родичі та знайомі дивувалися: дев’ятилітній хлопчик живе в лісі, без ровесників, а такий розвинений і розумний.
Сьогодні в цьому селі мало хто й пам’ятає прізвище Літарєвих. А місцину Вільховий Яр чомусь відносять до села Руські Тишки, хоч малого Бориса батьки охрестили в Архангело-Михайлівському храмі села Борщеве. І той храм зберігся понині. Його настоятель отець Ілля за допомогою старожилів вже й місцину серед лісу знайшов, те обійстя, де стояла на хуторі хата батьків.
Літературний хист Борис успадкував, очевидно, теж від своїх предків. Його рідна бабуся по батькові – двоюрідна сестра основоположника української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка.
На любов до мистецтва і творчу вдачу Бориса вплинули, мабуть, і ті віддалені родинні зв’язки, в яких перебували дід письменника та художник Іван Айвазовський. У родині пишалися цим, як і знайомством із ректором Харківського університету, байкарем П.П.Гулаком-Артемовським.
Борис здобув гарну домашню освіту – спочатку його навчав батько. До вступу в гімназію готував репетитор, студент Харківського університету, який виявився членом підпільної організації народників. Побачивши зміни в поглядах сина, батько відмовився від репетитора, але було вже запізно: свій вплив на хлопчика той зробив.
Фото
 |
 |
 |
 |
 |
