Відмінності між версіями «Блекотати»
(Створена сторінка: '''Блекота́ти, -чу́, -чеш,''' ''гл.'' 1)''' = Белькотати.''' 2) Клокотать. ''Беру воду з переводу, а в...) |
|||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Категорія:Бл]] | [[Категорія:Бл]] | ||
| + | |||
| + | Слово «блекотати» — це гарний приклад старовинної, виразної української лексики, яка має цікаве походження та образне значення. | ||
| + | |||
| + | Визначення за словником Бориса Грінченка: | ||
| + | |||
| + | Блекотати — | ||
| + | говорити нерозбірливо, плутано, беззмістовно; белькотати, лепетати, мимрити. | ||
| + | |||
| + | Приклад із народної мови: | ||
| + | «Що ти там блекочеш — нічого не второпаю!» | ||
| + | |||
| + | Етимологія (походження): | ||
| + | |||
| + | Слово «блекотати» пов’язане з назвою рослини блекота (Hyoscyamus niger — отруйна трава, що може спричинити марення, сплутаність мови, галюцинації*). | ||
| + | Тобто первісне значення могло бути приблизно таке: | ||
| + | |||
| + | «Говорити, наче від блекоти — безтямно, нерозумно, невиразно». | ||
| + | |||
| + | Така асоціація була дуже природною для народного мовлення: у селах казали, що хтось «наблекотався» — тобто «з’їв блекоти» і почав нести дурниці. 🌿 | ||
| + | |||
| + | Сучасні значення і синоніми: | ||
| + | |||
| + | У сучасній українській мові слово «блекотати» збереглося як розмовне, образне, і вживається в подібному значенні: | ||
| + | |||
| + | балакати без змісту — «Та що ти блекочеш, нічого не второпаєш!» | ||
| + | |||
| + | мимрити, бурмотіти, плутано говорити — «Блекоче щось собі під ніс...» | ||
| + | |||
| + | Синоніми: | ||
| + | |||
| + | белькотати, мимрити, лепетати, торохтіти, тарабанити, плести нісенітницю, верзти дурниці. | ||
| + | |||
| + | Образність і стиль: | ||
| + | |||
| + | «Блекотати» — це слово з яскравим емоційним відтінком, воно не просто означає «говорити без змісту», а ще й передає ставлення мовця — легке роздратування, іронію або осуд: | ||
| + | |||
| + | «Та не блекочи, кажи по суті!» | ||
| + | (≈ «Не говори дурниць, поясни нормально.») | ||
| + | |||
| + | Висновок: | ||
| + | |||
| + | Блекотати — це старовинне, розмовне українське дієслово, що означає говорити нерозбірливо, беззмістовно або безтямно, і походить від назви отруйної рослини блекота, яка викликала марення. | ||
| + | Слово використовується з легко насмішкуватим чи осудливим відтінком. | ||
Поточна версія на 00:17, 29 жовтня 2025
Блекота́ти, -чу́, -чеш, гл. 1) = Белькотати. 2) Клокотать. Беру воду з переводу, а вода блекоче. Гол. І. 176.
Слово «блекотати» — це гарний приклад старовинної, виразної української лексики, яка має цікаве походження та образне значення.
Визначення за словником Бориса Грінченка:
Блекотати — говорити нерозбірливо, плутано, беззмістовно; белькотати, лепетати, мимрити.
Приклад із народної мови:
«Що ти там блекочеш — нічого не второпаю!»
Етимологія (походження):
Слово «блекотати» пов’язане з назвою рослини блекота (Hyoscyamus niger — отруйна трава, що може спричинити марення, сплутаність мови, галюцинації*). Тобто первісне значення могло бути приблизно таке:
«Говорити, наче від блекоти — безтямно, нерозумно, невиразно».
Така асоціація була дуже природною для народного мовлення: у селах казали, що хтось «наблекотався» — тобто «з’їв блекоти» і почав нести дурниці. 🌿
Сучасні значення і синоніми:
У сучасній українській мові слово «блекотати» збереглося як розмовне, образне, і вживається в подібному значенні:
балакати без змісту — «Та що ти блекочеш, нічого не второпаєш!»
мимрити, бурмотіти, плутано говорити — «Блекоче щось собі під ніс...»
Синоніми:
белькотати, мимрити, лепетати, торохтіти, тарабанити, плести нісенітницю, верзти дурниці.
Образність і стиль:
«Блекотати» — це слово з яскравим емоційним відтінком, воно не просто означає «говорити без змісту», а ще й передає ставлення мовця — легке роздратування, іронію або осуд:
«Та не блекочи, кажи по суті!» (≈ «Не говори дурниць, поясни нормально.»)
Висновок:
Блекотати — це старовинне, розмовне українське дієслово, що означає говорити нерозбірливо, беззмістовно або безтямно, і походить від назви отруйної рослини блекота, яка викликала марення. Слово використовується з легко насмішкуватим чи осудливим відтінком.