Блекотати

Блекота́ти, -чу́, -чеш, гл. 1) = Белькотати. 2) Клокотать. Беру воду з переводу, а вода блекоче. Гол. І. 176.

Слово «блекотати» — це гарний приклад старовинної, виразної української лексики, яка має цікаве походження та образне значення.

 Визначення за словником Бориса Грінченка:

Блекотати — говорити нерозбірливо, плутано, беззмістовно; белькотати, лепетати, мимрити.

 Приклад із народної мови:

«Що ти там блекочеш — нічого не второпаю!»

 Етимологія (походження):

Слово «блекотати» пов’язане з назвою рослини блекота (Hyoscyamus niger — отруйна трава, що може спричинити марення, сплутаність мови, галюцинації*). Тобто первісне значення могло бути приблизно таке:

«Говорити, наче від блекоти — безтямно, нерозумно, невиразно».

Така асоціація була дуже природною для народного мовлення: у селах казали, що хтось «наблекотався» — тобто «з’їв блекоти» і почав нести дурниці. 🌿

 Сучасні значення і синоніми:

У сучасній українській мові слово «блекотати» збереглося як розмовне, образне, і вживається в подібному значенні:

балакати без змісту — «Та що ти блекочеш, нічого не второпаєш!»

мимрити, бурмотіти, плутано говорити — «Блекоче щось собі під ніс...»

 Синоніми:

белькотати, мимрити, лепетати, торохтіти, тарабанити, плести нісенітницю, верзти дурниці.

 Образність і стиль:

«Блекотати» — це слово з яскравим емоційним відтінком, воно не просто означає «говорити без змісту», а ще й передає ставлення мовця — легке роздратування, іронію або осуд:

«Та не блекочи, кажи по суті!» (≈ «Не говори дурниць, поясни нормально.»)

 Висновок:

Блекотати — це старовинне, розмовне українське дієслово, що означає говорити нерозбірливо, беззмістовно або безтямно, і походить від назви отруйної рослини блекота, яка викликала марення. Слово використовується з легко насмішкуватим чи осудливим відтінком.