Відмінності між версіями «Удила»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | УДИЛА = ВУДИ́ЛА, ил, мн. Залізні стрижні, прикріплені до ременів вуздечки, якими гнуздають коня. Купи мені золоті вудила, Щоб я твого коня до води водила (Павло Чубинський, V, 1874, 195); Коні мирно терлись мордами й дзеленькали вудилами (Петро Панч, II, 1956, 324). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 781. | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 22:35, 11 листопада 2021
Удила, уди́л, мн. = Вудила. Готова дуга й удила, не достає тільки возочка та кобили. Ном. № 14307.
Зміст
Сучасні словники
УДИЛА = ВУДИ́ЛА, ил, мн. Залізні стрижні, прикріплені до ременів вуздечки, якими гнуздають коня. Купи мені золоті вудила, Щоб я твого коня до води водила (Павло Чубинський, V, 1874, 195); Коні мирно терлись мордами й дзеленькали вудилами (Петро Панч, II, 1956, 324).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 781.
Ілюстрації
|
|
|
|
