Відмінності між версіями «Смажка»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: |x140px]] | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Смага1.jpg |x140px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: |x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: |x140px]] | ||
|} | |} | ||
Версія за 01:02, 8 листопада 2021
Смажка, -ки, ж. Зп від смага.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Золотисто-коричневий або темно-коричневий колір шкіри людини, якого вона набуває під дією сонячного проміння та вітру; засмага. Лице взялось смагою, — темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 191); У нього й досі на обличчі Смага сільських, гарячих літ (Терень Масенко, Поезії, 1950, 153); Тепле проміння пестило їхні тіла, і золотавий, неповторний відтінок смаги лягав на шкіру, ніби відсвіт сонця (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 351); * Образно. З її зеленого листя пробиваються разочки ягід, на які вже сонце кинуло свою першу смагу (Михайло Стельмах, I, 1962, 485).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Смажка, -ки, ж. Зп від смага.
Ілюстрації
|
[[Зображення: |x140px]] |
