Відмінності між версіями «Адзуски!»

Версія за 03:48, 30 листопада 2013

Словник Грінченка

Адзу́ски! = Дзуски!

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДЗУСЬ, ДЗУСЬКИ, рідко ДЗУС, ДЗУСКИ, виг., фам.

• Крик, яким відганяють котів;
• перен. Годі, зась.

// [Ангел:] Ну, ну, ти, антипку! Цур тобі та дзусь! За своїх дітей я й крихти не боюсь (Іван Франко, IX, 1952, 419); // Дурний би Юрко показувати ворогам такий скарб! Дзуськи! (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 256); // — Думаєш, як паспорта дали, так вже і кричати на все горло можна? Дзуськи! (Вадим Собко, Справа.., 1959, 16); // Дивись, які! Карамзіна, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми.! А дзус, недоріки! (Тарас Шевченко., 1, 1951, 299); // [Яциха:] Сватай Гальку, дзуски, бісе,.. дармовісе!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 100).

Словники ABBYY Lingvo

Адзуськи = зась

• заськи; диал. межд.
• дудки

Словар українського сленгу

Іноземні словники

Большой толково-фразеологический словарь Михельсона (оригинальная орфография)

• Дудки! (иноск.) заигрываешь, шалишь, не обманешь.

Ср. Кончено! Дудки! меня больше не поддѣнешь!...

• В. И. Даль. Займы.

Ср. Нѣтъ, Миша, это братъ, дудки! Атанде-съ! Островскій. Свои собаки грызутся. 1, 3. Ср. Брръ! Дрожь меня по жиламъ пробираетъ!

• Вѣдь, право, ничему не вѣритъ онъ,

Все для него лишь трынъ-трава да дудки... Гр. А. Толстой. Донъ-Жуанъ. 2. Лепорелло. 'Ср. Что опять на Окіянъ? Говоритъ Царю Иванъ. «Нѣтъ, ужъ дудки, ваша милость! Не поѣду ни за что». Ершовъ. Конекъ Горбунокъ. 3. Ср. Шалитъ Европа, если по временамъ подкуриваетъ настоящему порядку! Дудки!... не убаюкаютъ... Врагъ идетъ! и въ лицѣ англійскаго пролетаріата, и во французскомъ работникѣ, и въ угнетенномъ итальянцѣ и въ истерзанномъ негрѣ!... Писемскій. Взбаламученное море. 5, 3. Ливановъ.

• ДЗУСЬ

межд.; разг.; = дзуськи 1) дудки; реже шалишь; (нельзя) зась 2) (со знач. повеления) пошёл прочь; брысь

Oxford dictionary

Shoo! exclamation

• a word said to frighten or drive away a person or animal:

‘Shoo,’ said Mrs Beavis to her girls, and the passage emptied

• verb (shoos, shooing, shooed)

[with object and adverbial of direction]

• make (a person or animal) go away by waving one’s arms at them, saying ‘shoo’, or otherwise acting in a discouraging manner:

I went to comfort her but she shooed me away Origin: a natural exclamation: first recorded in late Middle English. The verb use dates from the early 17th century

Cambridge dictionary

Shoo! said to animals or children to make them go away: "Shoo!" she shouted at the cat.

OneLook Dictionary

NTERJECTION: Used to frighten away animals or birds. TRANSITIVE VERB: shooed, shoo·ing, shoos To drive or frighten away by or as if by crying "shoo."

Ілюстрації

Цікаві факти дзусь (вигук) незмінювана словникова одиниця