Дзус
Дзус, дзуски! меж. 1) Прочь! Пошелъ! Нельзя! А дзуски, поганий! Кв. II. 268. Правда, й туди вашому брату.... дзус. К. ЧР. 243. А дзуски не хочеш? Козелец. у. 2) Брысь! (на кошекъ).
Словник української мови
ДЗУС, ДЗУСКИ, виг., фам. Крик, яким відганяють котів; // перен. Годі, зась. [Ангел:] Ну, ну, ти, антипку! Цур тобі та дзусь! За своїх дітей я й крихти не боюсь (Іван Франко, IX, 1952, 419); Дурний би Юрко показувати ворогам такий скарб! Дзуськи! (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 256); — Думаєш, як паспорта дали, так вже і кричати на все горло можна? Дзуськи! (Вадим Собко, Справа.., 1959, 16); Дивись, які! Карамзіна, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми.! А дзус, недоріки! (Тарас Шевченко., 1, 1951, 299); [Яциха:] Сватай Гальку, дзуски, бісе,.. дармовісе!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 100).
