Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Чернігів»
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
Переселитися до Чернігова Б.Грінченка спонукав також і заповіт його близького товариша, письменника-початківця [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Івана Череватенка], який перед смертю заповів йому 1000 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C крб.] на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу. | Переселитися до Чернігова Б.Грінченка спонукав також і заповіт його близького товариша, письменника-початківця [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Івана Череватенка], який перед смертю заповів йому 1000 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C крб.] на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу. | ||
| − | З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування (до 1899 р.) було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Т.Шевченка], оповідання [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 М.Коцюбинського], байки [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Є.Гребінки], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Л.Глібова], оповідання та вірші Б.Грінченка. Одна з кращих збірок, виданих Б.Грінченком, – «Кобза» [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%90%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 П.Грабовського]. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П.Грабовського. Їхні листи зберегли почуття щирої дружби. На честь Б.Грінченка П.Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 винахідник телевізора]). | + | З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування ('''до 1899 р.''') було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Т.Шевченка], оповідання [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 М.Коцюбинського], байки [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Є.Гребінки], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Л.Глібова], оповідання та вірші Б.Грінченка. Одна з кращих збірок, виданих Б.Грінченком, – «Кобза» [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%90%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 П.Грабовського]. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П.Грабовського. Їхні листи зберегли почуття щирої дружби. На честь Б.Грінченка П.Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 винахідник телевізора]). |
| − | За згодою братів Череватенків з 1900 р. видавництво Грінченка створило фонд імені Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки. | + | За згодою братів Череватенків з '''1900 р.''' видавництво Грінченка створило фонд імені Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки. |
Від’їжджаючи в Київ, Б.Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%C2%AB%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%C2%BB_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Львів «Просвіті»], другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, основна: книги повинні видаватися українською мовою. | Від’їжджаючи в Київ, Б.Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%C2%AB%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%C2%BB_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Львів «Просвіті»], другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, основна: книги повинні видаватися українською мовою. | ||
| − | У Чернігові Б.Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». У листі до батьків від 18.11.1900 р. Грінченко зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)». | + | У Чернігові Б.Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». У листі до батьків '''від 18.11.1900 р.''' Грінченко зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)». |
Чернігівський період – це розквіт драматургії Б.Грінченка. Як драматург він високо оцінював творчість [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9 І.Карпенка-Карого], називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя». | Чернігівський період – це розквіт драматургії Б.Грінченка. Як драматург він високо оцінював творчість [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9 І.Карпенка-Карого], називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя». | ||
| Рядок 22: | Рядок 22: | ||
У п’єсах Б.Грінченка ролі виконували великі актори, цвіт тогочасного театру: І.Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 М.Заньковецька] та трупа М.Кропивницького. А сам він теж виконував роль [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8F Мартина Борулі] в Чернігівському народному театрі. В архіві Б.Грінченка збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру Б.Грінченко та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 В.Самійленко]. | У п’єсах Б.Грінченка ролі виконували великі актори, цвіт тогочасного театру: І.Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 М.Заньковецька] та трупа М.Кропивницького. А сам він теж виконував роль [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8F Мартина Борулі] в Чернігівському народному театрі. В архіві Б.Грінченка збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру Б.Грінченко та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 В.Самійленко]. | ||
| − | 1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Б.Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса. | + | '''1899 р.''' через конфлікт з ревізійною комісією земства Б.Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса. |
Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%92._%D0%92._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE музею] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%28%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%88%D0%B8%D0%B9%29 В.Тарновського]. За словами Б.Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник з дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували ІІ том каталогу». | Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%92._%D0%92._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE музею] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%28%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%88%D0%B8%D0%B9%29 В.Тарновського]. За словами Б.Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник з дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували ІІ том каталогу». | ||
Версія за 11:28, 11 лютого 2013
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Чернігів
Переселитися до Чернігова Б.Грінченка спонукав також і заповіт його близького товариша, письменника-початківця Івана Череватенка, який перед смертю заповів йому 1000 крб. на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу.
З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування (до 1899 р.) було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії Т.Шевченка, оповідання М.Коцюбинського, байки Є.Гребінки, Л.Глібова, оповідання та вірші Б.Грінченка. Одна з кращих збірок, виданих Б.Грінченком, – «Кобза» П.Грабовського. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П.Грабовського. Їхні листи зберегли почуття щирої дружби. На честь Б.Грінченка П.Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – винахідник телевізора).
За згодою братів Череватенків з 1900 р. видавництво Грінченка створило фонд імені Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки.
Від’їжджаючи в Київ, Б.Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у Львів «Просвіті», другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, основна: книги повинні видаватися українською мовою.
У Чернігові Б.Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». У листі до батьків від 18.11.1900 р. Грінченко зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)».
Чернігівський період – це розквіт драматургії Б.Грінченка. Як драматург він високо оцінював творчість І.Карпенка-Карого, називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя».
М.Кропивницького вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». Цікаві звертання знаходимо і в листах Марка до Бориса: дорогий і коханий Борисе Дмитровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін.
У п’єсах Б.Грінченка ролі виконували великі актори, цвіт тогочасного театру: І.Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), М.Заньковецька та трупа М.Кропивницького. А сам він теж виконував роль Мартина Борулі в Чернігівському народному театрі. В архіві Б.Грінченка збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру Б.Грінченко та В.Самійленко.
1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Б.Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса.
Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського музею В.Тарновського. За словами Б.Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник з дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували ІІ том каталогу».
Земська управа запропонувала Марії Загірній посаду завідувача музею, але губернатор не затвердив цього рішення. Серед причин називалася та, що чоловік М.Загірньої – український письменник, а також і те, що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом».
Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», у якій повідомлено йому про те, що він обраний присяжним засідателем і його обов’язки у зв’язку з цим і «Дарча батька на землю».
Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію).
І тут робота знайшла Б.Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в Київ.
Фото
 |
 |
.jpg) |
.jpg) |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
