Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Чернігів»
(Створена сторінка: {{Шаблон:Віртуальний музей/Меню}} {|class="wikitable" style="font-weight:bold; font-size:14px; background-color:#d7fff1" width="100%" |[...) |
|||
| Рядок 41: | Рядок 41: | ||
[[Файл:Проліски.jpg|300px]] [[Файл:Фінансовий звіт по премії.jpg|350px]] [[Файл:Фінансовий_звіт20130122.jpg|350px]] | [[Файл:Проліски.jpg|300px]] [[Файл:Фінансовий звіт по премії.jpg|350px]] [[Файл:Фінансовий_звіт20130122.jpg|350px]] | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Слобожанщина|Віртуальний музей: Слобожанщина]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Харків|Віртуальний музей: Харків]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Херсон|Віртуальний музей: Херсон]] | ||
| + | *[[Віртуальний музей/Луганщина|Віртуальний музей: Луганщина]] | ||
Версія за 23:23, 26 січня 2013
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Чернігів
Переселитися до Чернігова Б.Грінченка спонукав також і заповіт його близького товариша, письменника-початківця Івана Череватенка, який перед смертю заповів йому 1000 крб. на організацію видавництва дешевих популярних книг для народу.
З 1894 року видавництво розпочало роботу. За 5 років його існування (до 1899 р.) було видано 36 народно-просвітніх книжок загальним тиражем майже 135 тисяч примірників. Не слід забувати, що в штаті видавництва не було нікого, окрім невтомного подружжя, яке писало й переписувало рукописи, пробивало книги крізь цензурні рогатки, вело коректуру, пакувало й розсилало тиражі. Серед видань – поезії Т.Шевченка, оповідання М.Коцюбинського, байки Є.Гребінки, Л.Глібова, оповідання та вірші Б.Грінченка. Одна з кращих збірок, виданих Б.Грінченком, – «Кобза» П.Грабовського. Борис не боявся підтримувати ув’язненого П.Грабовського. Їхні листи зберегли почуття щирої дружби. На честь Б.Грінченка П.Грабовський назвав свого сина Борисом (у майбутньому – винахідник телевізора). У вітрині – книги, видані в Чернігові, фотокопії документів: цензурний дозвіл друкувати п’єсу «Серед бурі» та цензурне свідоцтво 1893 р. про заборону друкувати рукопис твору «Як вигадано книги друкувати». Загалом цензура заборонила 21 рукопис.
За згодою братів Череватенків з 1900 р. видавництво Грінченка створило фонд імені Череватенка. З нього видавалися премії за науково-популярні книжки.
Від’їжджаючи в Київ, Б.Грінченко послав частину коштів на премію Череватенка у Львів «Просвіті», другу частину – Санкт-Петербурзькому благодійному товариству, що друкувало дешеві книги для народу. Серед умов, за якими передавалися кошти, основна: книги повинні видаватися українською мовою.
У Чернігові Б.Грінченко опублікував унікальну фольклорну тритомну працю «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». У листі до батьків від 18.11.1900 р. Грінченко зазначає: «В этнографических ученых изданиях русских, чешских, немецких (не говоря о малорусских) постоянные ссылки на мои этнографические книги, это мне приятно, конечно, и делает меня известным за границами Малороссии (чехи, впрочем, давно уже переводят мои повести и рассказы)».
Чернігівський період – це розквіт драматургії Б.Грінченка. Як драматург він високо оцінював творчість І.Карпенка-Карого, називав його «найкращим українським драматургом, сила якого в зображенні реальних малюнків мужицького життя».
М.Кропивницького вважав «могучою артистичною силою», називав «творцем і батьком нашого театру». Цікаві звертання знаходимо і в листах Марка до Бориса: дорогий і коханий Борисе Митровичу, щирий, дорогий і незабутній, дорогий мій патріоте-друже, мій дорогий кришталю, мій любий барвінку та ін.
У п’єсах Б.Грінченка ролі виконували великі актори, цвіт тогочасного театру: І.Карпенко-Карий (роль Алі-паші в «Ясні зорі»), М.Заньковецька та трупа М.Кропивницького. А сам він теж виконував роль Мартина Борулі в Чернігівському народному театрі. В архіві Б.Грінченка збереглися два фото, на яких серед акторів народного театру Б.Грінченко та В.Самійленко.
1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Б.Грінченко змушений був покинути посаду в земстві. Мав намір жити з літературного заробітку. Бути письменником, віддавати всі сили, час на літературну творчість – одна із заповітних мрій Бориса.
Саме в цей час він перевіз із Києва до Чернігова частину українського музею В.Тарновського. За словами Б.Грінченка, експонати «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, – спалили б його». Боячись, щоб музей не було занапащено, письменник з дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували ІІ том каталогу».
Земська управа запропонувала Марії Загірній посаду завідувача музею, але губернатор не затвердив цього рішення. Серед причин називалася та, що чоловік М.Загірньої – український письменник, а також і те, що їхня «наймичка їсть і п’є з ними за одним столом».
Ще два цікавих документи – «Повістка Чернігівського окружного суду присяжному засідателю, жителю м. Чернігова, дворянину Борису Дмитровичу Грінченку», у якій повідомлено йому про те, що він обраний присяжним засідателем і його обов’язки у зв’язку з цим і «Дарча батька на землю».
Чернігівський період життя закінчився ретельним поліцейським обшуком у квартирі Грінченків. За гонорари від видань вони прожили до червня 1902 року (у цьому місяці Настя закінчувала гімназію).
І тут робота знайшла Б.Грінченка сама: допомогла його невтомна працездатність. Саме вона привела письменника в Київ.
Фото
.jpg)
.jpg)
