Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Харків»
(→Харків (1875 – 1885)) |
(→Харків (1875 – 1885)) |
||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
Під впливом Шевченкового слова Б. Грінченко став писати українською. Юний автор захопився різними жанрами: писав вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український». | Під впливом Шевченкового слова Б. Грінченко став писати українською. Юний автор захопився різними жанрами: писав вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український». | ||
| − | Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 16-річного Бориса. У нього знайшли "заборонену літературу": зібрання брошур, "хотя, по-видимому, и одобренных Цензурою", | + | Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 16-річного Бориса. У нього знайшли "заборонену літературу": зібрання брошур, "хотя, по-видимому, и одобренных Цензурою", свідчило про "известное направление мыслей и стремление заниматься такими вопросами, которые не соответствуют ни возрасту, ни развитию 16-летняго ученика" (цит. "Справи про обвинувачення" Департаменту поліції). Фактично з усіх знайдених книг дійсно забороненою була тільки брошура "Парова машина" С. А. Подолинського. Юнак не зізнався, в кого взяв книжки, тому його вкинули у в’язницю. Мужня поведінка Бориса викликала захоплення в молоді. Жахливі тюремні умови підірвали здоров’я юнака назавжди. |
З училища хлопця вигнали без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами». | З училища хлопця вигнали без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами». | ||
Поточна версія на 18:10, 13 червня 2023
|
| Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка |
Харків (1875 – 1885)
Під час літніх канікул 13-річний Борис у батьковій скрині на горищі знайшов «Кобзар». Враження від прочитаної книжки він сам описував згодом так: "з мертвого він зробив живе - "трупи встали і очі розкрили!". За словами письменника, з того часу «Кобзар» став його «Євангелієм», а сам Т.Шевченко «зробивсь мені і до сього дня зостається пророком».
Під впливом Шевченкового слова Б. Грінченко став писати українською. Юний автор захопився різними жанрами: писав вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український».
Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 16-річного Бориса. У нього знайшли "заборонену літературу": зібрання брошур, "хотя, по-видимому, и одобренных Цензурою", свідчило про "известное направление мыслей и стремление заниматься такими вопросами, которые не соответствуют ни возрасту, ни развитию 16-летняго ученика" (цит. "Справи про обвинувачення" Департаменту поліції). Фактично з усіх знайдених книг дійсно забороненою була тільки брошура "Парова машина" С. А. Подолинського. Юнак не зізнався, в кого взяв книжки, тому його вкинули у в’язницю. Мужня поведінка Бориса викликала захоплення в молоді. Жахливі тюремні умови підірвали здоров’я юнака назавжди.
З училища хлопця вигнали без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами».
Рік Борис перебував у батька на поруках, не маючи права навіть приїжджати в губернське місто, на хуторі Долбіно (Долбін Кут, Кути), куди родина переїхала 1875 р., продавши Вільховий Яр.
Відбувши рік, хлопець з 10 крб. в кишені і невеликим вузликом з харчами та одягом пішки вирушив до Харкова. У велике життя Борис пішов із чотирикласною освітою, що не завадило йому стати великим ученим завдяки наполегливій праці.
Дядько Микола Літарєв, материн брат, влаштував Бориса канцеляристом у Харківській казенній палаті. Жив юнак у страшенній бідності, обідав через день у найдешевшій їдальні. Проте саме робота канцеляриста показала Б. Грінченкові, що темні, забиті й неосвічені селяни не вміють захистити свої права. Так у нього виникло бажання стати вчителем.
У квітні 1881 року Борис склав екзамен при Харківському університеті. Фотокопія свідоцтва засвідчує присвоєння йому звання вчителя початкового народного училища.
17-річний юнак ступив на тернисту дорогу народного вчителя. У цьому ж році відбувся й письменницький дебют молодого поета, якого підтримав І. Нечуй-Левицький. «Він одіслав деякі мої вірші в «Світ», і там вони надруковані під псевдонімом Іван Перекотиполе», – із вдячністю згадуватиме Б. Грінченко. Перша друкована поезія «До праці» є яскравим прикладом перших творів молодого вчителя.
Учительській праці письменник віддав майже 10 років. Вважав, що саме тут він принесе своєму народові найбільше користі. А в яких умовах працював, свідчить лист до приятеля І. Зозулі: «Школа – це маленька хатинка…; в ній дві поламаних парти, вибите скло, зрита долівка і страшенний холод. Книжок нема ні одної».
Працював самовіддано, навіть грамоту отримав, у якій зазначено, що він «при отличном поведении исполнял лежащие на нем педагогические обязанности с любовью, знаним дела и весьма успешно».
Школа в селі Нижня Сироватка, де Грінченко був завідувачем, збереглася (нині Сумська обл.).
10 лютого 1884 р. Борис Грінченко одружився з народною вчителькою Марією Гладиліною, з якою познайомився влітку на вчительських курсах у Змієві. За свідченням сучасників, Борис та Марія створили унікальну українську родину, де панувала виняткова гармонія подружнього життя.
Напередодні весілля Марія писала коханому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з’єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».
Фото
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
