Відмінності між версіями «Мовляти»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | Тлумачення слова у сучасних словниках | + | Тлумачення слова у сучасних словниках |
| + | МОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. і без додатка, заст. Мовити. До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 45); Він схопився на рівні ноги.. і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей (Леся Українка, III, 1952, 250). | ||
| + | Мовляють; Мовляли [ви], у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому. Чи то в село лихий примчить якого Паничика, мовляють, судового — Та сарана живе на твоєму добрі (Євген Гребінка, I, 1957, 55); На цей раз приказка здалась: Що декому, мовляли, можна — другим зась (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 7); Наум хвалився людям: — Двох синів маю, та …з одного дерева і хрест, і лопата, мовляли ви… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 770. | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 23:00, 21 листопада 2021
Мовля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Говорить, молвить. Чи се ж тобі гнівитися на Бога, і до його такі слова мовляти? К. Іов. Дидоні низько в ноги впали, а вставиш, їй мовляли так. Котл. Ен. І. 16.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках МОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. і без додатка, заст. Мовити. До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 45); Він схопився на рівні ноги.. і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей (Леся Українка, III, 1952, 250).
Мовляють; Мовляли [ви], у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому. Чи то в село лихий примчить якого Паничика, мовляють, судового — Та сарана живе на твоєму добрі (Євген Гребінка, I, 1957, 55); На цей раз приказка здалась: Що декому, мовляли, можна — другим зась (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 7); Наум хвалився людям: — Двох синів маю, та …з одного дерева і хрест, і лопата, мовляли ви… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 770.
Ілюстрації
|
|
|
|
